- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

субота, 21 березня 2015 р.

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ГОЛОВНИХ ПРОБЛЕМ «ГОРДІЇВОГО ВУЗЛА» КОНСТИТУЦІЙНИХ ВІДНОСИН, ЗАВ’ЯЗАНОГО ОЛІГАРХІЧНОЮ ВЛАДОЮ ДЕРЖАВИ І ЦИВІЛІЗОВАНИЙ ШЛЯХ ВИХОДУ З ЦІЄЇ ГЛИБОКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ

Блог «Лелека - наш світ»

Дніпропетровська обласна Спілка громадських об’єднань
«Асоціація «ХІД» office@xid.ua ;
Голова Ради Андрій Сівак  rada@xid.ua ;
Заступник Голови Ради Світлана Шульга, svetla@alb.dp.ua


Редактор добірки публікацій 2011 – 2015 років
Володимир Степаненко – член Ради,
керівник-координатор напрямку діяльності «Політична сфера»
моб.0501654047;  0970956561; stepanenko-47@ukr.net
Всього 28 сторінок
                     18 березня 2015р   м.Павлоград
Автор: Виталий Комов
АНТК им. Антонова, ведущий инженер по летным испытаниям 1972 – 1996гг
Депутат Киевского городского совета 1990-2006гг
Руководитель комитета защиты местного самоуправления в г. Киеве
Надо отметить особенность нашего времени - столько людей прошло перед глазами, но со временем все меньше и меньше интересных, ярких личностей. Романтики ныне не востребованы.
 Их места заняли, выжившие к концу 90-х, вышибалы. Наличие денег и желание укрепить себя, сохранить добро - привело их во власть (политику). Но, как бы там ни было, они зависимы от общества и это - главное оружие большинства. Того большинства, которое обмануто, не имеет прав. Им внушили и многие поверили, что от них ничего не зависит. Их воля подавлена - поэтому думающих мало.
 Как следствие - неприглядная картина с властью.
 Но, слава Богу, люди начали просыпаться. Встряхивают головой и спрашивают, а что это было? Уже задают вопросы: "Что делать?"
 Поведение гражданина должно быть таким:
не подобострастное преклонение перед властью в ожидании подачек, а решение местных проблем собственными силами, создание местных общин и избрание своих депутатов. Именно такую задачу надо нам решать, если мы хотим улучшить жизнь.

Ответ Олександру Тыртычному по поводу значения института местного самоуправления.
Саша, добрый день!

Местное самоуправление (далее МС) - это все, с чем связаны миллионы людей от рождения и до смерти:
 воспитание, образование, медицина, спорт, проведение свободного времени, безопасность, создание условий качественного жизненного пространства и многое другое.
Помимо сказанного - это колоссальные ресурсы:
1. людские 2.земля, 3.бюджет, 4.недвижимость, 5. коммунальные предприятия.
Но всем этим надо управлять.
Мы отчуждены от решения коллективных проблем, на уровне городской общины не управляем своими материальными и финансовыми ресурсами, в том и ПРОБЛЕМА!
В нашем обществе дискредитировано само понятие - МС. И это связано с тем, что в нашем ограниченном понимании (не обижайся) образ МС представляется в виде двора, мусорника и дворника. К сожалению, это ложное представление.
МС - это миллионы простых людей, самый главный ресурс любого общества + экономическая составляющая, принадлежащая общине (громаде). У нас люди не знают, чем они владеют и могут распоряжаться. Система МС не работает!
Безусловно, развитие МС - это не панацея от всех бед, но это фундамент демократизации общества. При создании модели, близкой к идеальной, все будет по-другому. Миллионы людей будут голосовать за своих лидеров, принимать участие в распределении ресурсов, будут чувствовать себя Гражданами, а не быдлом, как сейчас.
Достаточно посмотреть как развивались идеи Французской революции, Американской независимости и мы поймем, что многие вещи, которые кажутся нам невозможными уже реализованы 200-300 лет назад. Основная идея и польза от Французской революции, что они сделали всех французов равными гражданами, приняв Декларацию прав человека и гражданина. И это в 1789 году! Кто их надоумил? – Просветители.
Начинать надо с подготовки народных масс (общества) защищать свои права, использовать коллективную собственность себе на благо. Но нужны знания! Их нет.
То, чем я занимаюсь сейчас, это и есть передача знаний, которая должна осуществляться на местном и государственном уровнях. Но пока этого нет, приходится искать однодумців, используя любую возможность.
С уважением, В. Комов
Автори: Олеся Дацко, кандидат економічних наук, кандидат технічних наук,
   
              докторант Національного інституту стратегічних досліджень
                Ігор Гурняк, кандидат економічних наук,
                 
доцент Львівського національного університету ім.І. Франка
Українські "реформи" і народ: критерії несумісності
Українці живуть оптимізмом, що революційні трансформації останнього року сформують політичну волю керівництва країни щось змінити на користь народу. Без реформ тут ніяк — і базовою є реформа місцевого самоврядування. Але, намагаючись виправити помилки "попередників", під соусом "реформ" для народу узаконюється система, яка нічого спільного з європейськими принципами  самоврядування не має. Реформа — процес лікування, який потребує встановлення діагнозу. З трибун чуємо про централізованість, корупцію, рейдерство, неспроможність… Але це лише наслідки, тобто зовнішні прояви хвороби. Хто чув про причини того, що Україна — одна з найкорумпованіших держав світу, де 80% населення згідно з європейськими стандартами живе за межею бідності, а її економіка перебуває на межі дефолту?
Маючи за Конституцією прописану модель місцевого самоврядування, яка повністю відповідає демократичним засадам і європейським стандартам, чомусь в Україні реалізовано модель за білорусько-російським зразком.
 Її необхідно реформувати. Висвітлимо ті пропозиції "реформи", які замість сприяти розвитку зберігають і зміцнюють систему, що руйнує Україну.
Діагноз №1: територіальні громади не зареєстровані як юридичні особи — суб'єкти публічного права Бути безпосереднім суб'єктом врядування, реалізувати право власності на комунальне майно територіальні громади не можуть, що призводить до системного рейдерства, дотаційності і пасивності членів громад, які позбавлені дієвих інструментів впливу на органи влади. Перед ідеологами українських реформ постав вибір: — виконати Конституцію, сприяючи інституціоналізації та визнавши статус територіальних громад-власників (як це є у розвинених країнах), але тоді реформа має дати відповідь: що робити з рішеннями органів місцевого самоврядування з 1996 р., які не були засновані громадами? — або ліквідувати територіальну громаду як інституційну одиницю, почавши будувати вертикаль управління на місцях від органів місцевого самоврядування. Але це узаконення моделі Білорусі, Росії, інших авторитарних держав. Автори "реформ" вирішили не морочитися з проблемою конституційного статусу громад і рішень нелегітимно створених органів місцевого самоврядування і знайшли "вихід", запропонувавши геніальну підміну понять:
 громада стає назвою укрупненої адміністративно-територіальної одиниці, а територіальна громада як юридична особа зовсім зникає з українського законодавства.
Пересічному українцю, та й міжнародному експерту, якому все це "правильно" перекладуть англійською, зрозуміти цю підміну понять майже неможливо (Венеційська комісія попередньо схвалила проект змін до Конституції).
Бо поняття "громада" в будь-якій мові — це об'єднання людей! Ми ж отримуємо громаду як адміністративно-територіальну одиницю, яка за всіма законопроектами "Про адміністративно-територіальний устрій" тлумачиться як "цілісна частина території України в установлених відповідно до закону межах, що є територіальною основою для організації та діяльності органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади".
Тобто ми з об'єднання людей перетворюємося на простір для діяльності органів влади. Якщо раніше цим простором була лише територія, то тепер і люди стають його частиною. Якщо згідно з діючою Конституцією територіальні громади мали право бути базовим суб'єктом місцевого самоврядування і були власником комунального майна, просто не скористалися ним, то, зробивши з громади адміністративно-територіальну одиницю, нас цього права позбавляють. Тоді власником (за "реформованими" законами) стають органи місцевого самоврядування, що інакше, як рейдерським захопленням ними права комунальної власності класифікувати не можна.
Таке позбавлення громад їх базових економічних прав є злочинним.
 Окремі правники переконують, що територіальні громади реалізують своє право власності через органи місцевого самоврядування. Здійснювати управління через органи можна.
Але чи можна бути власником через іншу особу, та ще й при цьому якщо сам не набув статусу особи? Однозначно ні!
Тому те, що власниками комунального майна сьогодні, всупереч нормам закону, у актах на право власності зазначено відповідні ради є системним і грубим порушенням законодавства! Сьогодні замість реформування механізмів реалізації конституційних норм ми отримуємо зміни, які узаконюють модель тоталітарної держави: треба з правового поля усунути територіальну громаду як суб'єкта правовідносин — і проблема зникне. І це передбачено у змінах до Конституції України (законопроект №4178а від 26 червня 2014 р.) в частині місцевого самоврядування, якими фактично руйнується прописана модель самоврядування демократичного європейського зразка. Zoom Представники влади в кулуарах кажуть: "Ви розумієте, якщо зараз створити територіальні громади, це ж буде фактичне двовладдя!". Панове, відкриємо очі: двовладдя в Україні і так уже існує: є народ, територіальні громади як джерело і фактична влада згідно з Конституцією, а є органи місцевого самоврядування, засновані в незаконний з правової точки зору спосіб, — фіктивна влада, яка стосунку до конституційного джерела влади (народу) не має. То яка влада незаконна? І яку владу треба узаконити? Замість спробувати через формування конституційних представницьких органів громад, збори громад, референдуми, інші передбачені Європейською хартією місцевого самоврядування механізми все повернути у правове поле і законно закріпити конституційне право народу на владу і національне багатство, відбувається узаконення незаконно набутої власності та усунення власника — громади взагалі з поля прийняття рішення.
Діагноз №2: узурпація влади і системне порушення органами влади прав територіальних громад Декларуючи децентралізацію, пропоновані зміни фактично посилюють владну вертикаль, надаючи більші повноваження представникам влади і забираючи їх у громади. Тільки зі змін до Конституції: призначити, зняти і контролювати державного представника (нинішній голова ОДА) зможе лише президент. А зупинити дію неконституційного  рішення органів місцевого самоврядування кожен громадянин не може самостійно, а мусить звертатися до державного представника, а той — до            * президента. І лише президент зупиняє дію цього рішення  (див. нову редакцію ст. 144), паралельно звертаючись до Конституційного суду. Те, що така вертикаль породжуватиме корупцію, можна не сумніватися. І що у багатьох випадках, поки таке звернення дійде до президента, кар'єр на території заповідника буде збудовано, річку знищено хімічними стоками, замість мінеральних вод отримаємо резервуари з наслідками видобутку сланцевого газу на половині території України… "Демократичні нововведення" є й у проекті закону "Про добровільне об'єднання територіальних громад". Ніби потрібна річ — об'єднання для зменшення загальних видатків, спільного вирішення проблем. Втім, чи знали творці цього закону, що територіальних громад як юридичних осіб сьогодні не існує (за невеликим винятком)? Як можна офіційно об'єднати осіб, яких не існує в правовому полі? Тільки не кажіть, що громади "юридизовані" у своїх органах, тому що в неіснуючого тіла існуючих органів бути не може. Про яку демократію можна говорити, коли органи місцевого самоврядування (не засновані громадами) прийматимуть рішення щодо об'єднання територіальних громад, яких де-юре нема! І це позиціонується як першочергове завдання! І його планується провести до наступних виборів до місцевих рад… Цей же закон декларує добровільність об'єднання територіальних громад, але отак: обласна державна адміністрація плануватиме, як територіальні громади будуть "добровільно" об'єднуватися, а ради прийматимуть рішення про ці "добровільні" об'єднання без участі громад... Водночас законотворець вилучає з Конституції право територіальних громад на об'єднання їх ресурсів. І не деталізує у законах, яким чином об'єднуватиметься їх майно. Взагалі феодальним є положення цього закону про призначення виконкомами (а не обрання громадою) старости у поселеннях, де внаслідок об'єднання територіальних громад раду буде ліквідовано. Інший проект закону, обговорення якого зараз активно відбувається, — "Про органи самоорганізації населення". Вжита у цьому законі термінологія ("управи", "намісники") за походженням слів до демократії стосунку не має. За цим законом дозвіл на функціонування ОСН видаватиме рада, яка може не дозволити його реєстрацію, якщо його діяльність заважатиме лобіюванню інтересів депутатів. У демократичних країнах, якщо ОСН створився без порушень законодавства, його представники лише інформують владу, що такий орган функціонує. Ніякого дозволу "зверху" не потрібно. Уявіть, що там, де ОСН не буде створений, місцева рада має право призначати намісника, який отримає статус ОСН і буде наділений правом одноосібного прийняття рішень від імені людей, які його не обирали… Дієвим механізмом впливу на місцеве самоврядування у територіальних громад України мали б залишитися вибори. Але це вплив одноразовий. І, в принципі, через відсутність громадського контролю загроза, що ті, хто у цю владу прийде, стануть частиною "системи", дуже велика. А в чиї органи ми обираємо наших представників? Механізм проведення місцевих референдумів із законодавства усунуто, хоча вони передбачені Конституцією, Європейською хартією місцевого самоврядування. Водночас цю проблему можна вирішити через статути громад. Уже ухвалений Закон "Про співробітництво територіальних громад" декларує можливість такого співробітництва і реалізації спільних проектів територіальних громад винятково органами місцевого самоврядування, що обмежує законні права громад безпосереднього врядування. Якщо укріпити владну вертикаль, укрупнити адміністративно-територіальні одиниці, то кількість органів місцевого самоврядування істотно зменшиться. Без належного контролю та можливості впливати на їх діяльність з боку територіальних громад за ними буде закріплене право комунальної власності, у більшості випадків вони одноосібно прийматимуть рішення. Інакше як феодальним ренесансом опричнини Януковича це не назвеш.
Діагноз №3: позбавлення територіальних громад матеріальної основи розвитку Органи місцевого самоврядування здійснюють масове відчуження, передачу в оренду комунального майна без законних на те підстав. І вигоди громад від такого відчуження взагалі немає або вона мізерна. Наприклад, у Львові північну частину площі Ринок орендують лише за 20 тис. грн на рік. Або ж після прийнятого Львівською міськрадою рішення про можливість приватизації орендарі через суд зобов'язали управління капітальної власності укласти договір купівлі-продажу приміщення колишнього кінотеатру "Київ" лише за 4,9 млн грн (центр Львова, площа 836 м2). Це рейдерське вилучення у громади її найбільш комерційно-привабливих ресурсів. Чи треба пояснювати причину дотаційності бюджетів за такого "ефективного" господарювання? Інше стратегічно важливе питання – право власності на землю. У багатьох поселеннях України досі не визначено територіальних меж. Згідно із Земельним кодексом межі районів, сіл, селищ, міст встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до генпланів населених пунктів. Більшість малих поселень в Україні не мають затверджених генпланів. Крім цього, в Україні у Земельний кодекс введене поняття "землі за межами населеного пункту", що суперечить Конституції. Цими землями розпоряджаються земагентства, тим самим без конституційних підстав цю землю вилучено з власності громад, позбавлено їх матеріальної основи розвитку. Що пропонує реформа? Уже прийнята Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні (№333-р від 1 квітня 2014 р.) визначає, що "територія адміністративно-територіальної одиниці базового рівня визначається з урахуванням доступності основних публічних послуг, що надаються на території громади (час прибуття для надання швидкої медичної допомоги в ургентних випадках та пожежної допомоги не має перевищувати 30 хвилин)". Знову люди — для влади, а не влада для людей! У цивілізованому світі розташування станцій швидкої допомоги здійснюється з урахуванням специфіки розселення, а не навпаки. Таке законодавче визначення є взагалі дивним. Бо де розташований пункт, від якого здійснюємо відлік? Яка швидкість транспортного засобу? Якщо крайня хата завалиться, межі поселення автоматично зміняться? І основне: кому належатимуть землі поза "30-хвилинною доступністю"? Проекти законів цього не прописують. Що створює значно більші можливості для зловживань із землею, водними, лісовими та іншими ресурсами територіальних громад! Питання власності у проектах законів узагалі чітко не визначене. Жоден представник влади не зміг нам дати вичерпну й аргументовану відповідь на запитання: якщо зміни до Конституції приймуть, хто буде власником комунального майна і на якій підставі? Без конкретних однозначних відповідей на це запитання — це не реформа! Першочерговим її завданням має стати легітимізація інституту права власності в Україні, без якого розвиток економіки неможливий. Намагаючись перешкодити розголосу сутності пропонованих "реформ" і реального стану справ у державі, дехто закидає, що озвучувати це все — антидержавно. Бо це створює перешкоди для реформ. Насправді антидержавними є такі "реформи"! Хворий має знати діагноз. Тільки тоді він зможе вилікуватися. Україні потрібна зміна системи! З того, що читаємо із законопроектів, поки не бачимо намагання змінити систему, яка доконує Україну. Навпаки! Пропонованими "реформами" створюється прецедент для узурпації влади і права власності органами влади і паралельно забезпечується повне усунення територіальних громад від процесів урядування і позбавлення народу України механізмів реалізації права власності, захисту своїх інтересів. Унаслідок чого стане можливий черговий дерибан і перерозподіл національного багатства. ЕПІЛОГ: За лаштунками представники органів влади кажуть: "Передаємо всі
повноваження владі, бо люди пасивні і неспроможні самі щось змінювати". Наш народ сьогодні нагадує людину, яку було насильно, за сфабрикованим діагнозом закуто у гіпс. Зрозуміло, що м'язи атрофуються, і рухливість кісток знижується. Але Майдан (неодноразово), війна (яку фактично веде сам народ) довели, що ця людина абсолютно дієздатна, має значний потенціал ефективно робити все сама. Зрозуміло, що потрібен курс реабілітації і час. Поставте в центр реформи громадянина — члена громади, і тоді все стане на свої місця! Реформа має забезпечити механізми реалізації громадянами своїх економічних прав і обов'язків. Тому пріоритет реформи органів влади — публічність, прозорість і підконтрольність громаді. Громада — ефективний власник і господар. Реформа для людей — освіта, навики господарювання громадою і усвідомлена відповідальність! Якби зараз керівництво країни відкрило карти і сказало людям: "Граємо відкрито: систему органів влади було створено в Україні у нелегітимний спосіб, але це вина тих, хто допустив цю халатність у 1996–1997 рр. Задля нашої держави зберіть громади по селах чи проведіть референдуми у містах, прийміть адекватні вашим місцевим потребам статути, створіть свої органи, у кожному окремому випадку розберіться, що відбувається з належним вам майном. Якщо користувач вашого майна працює ефективно, допоможіть йому розвиватися. Якщо ні — знайдіть кращого користувача або господарюйте самостійно. Піднімаймо країну разом! Працюймо прозоро! От комунальна власність — повні відкриті реєстри! Ось повноваження і відповідальність! Господарюйте! Контролюйте тих, хто в органах влади! Тепер тільки від нас усіх залежить, як житимемо ми і наші діти!". Чи хтось сумнівається, що народ зробив би цей відповідальний крок до побудови держави та її майбутнього?! Може, не всі одночасно і однаковою мірою. Можливості сформують бажання і навики. Марцін Свєнцицький, колишній мер Варшави, депутат польського Сейму, сказав, що після інституціоналізації громад (гмін) Польщі у 1991 р. за перші три роки ці гміни зробили більше, ніж уся системи влади з часів закінчення Другої світової війни. Вважаємо, в Україні це може бути навіть швидше і ефективніше. Сформований соціальний капітал на Майдані, на війні цьому дуже сприяє. Народ до реформ готовий! Але він не зможе ефективно і швидко реалізувати цей потенціал без зміни системи, для чого потрібна політична воля до змін тих, хто працює в органах влади. А також найбільше — наші з вами воля, наполегливість, освіченість і праця!
Автор: Володимир Степаненко,
інженер-конструктор, гірничий інженер;
Депутат міської ради першого демократичного скликання; Керівник-координатор напрямку діяльності «Політична сфера» Асоціації «ХІД»

І.МЕТА І ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ
ГРОМАДСЬКИХ РУХІВ
Попри задекларовані Конституцією принципи народовладдя, за відсутності організованого громадянського суспільства, компартійно-кримінальними кланами здійснено узурпацію влади і створено олігархічну систему. При цьому ними фактично приватизовані і поставлені на службу всі владні інституції: Національний Банк, державна податкова служба, ЗМІ, СБУ, армія, міліція, прокуратура, суд, і навіть уповноважений ВР з прав людини.
Дії режиму в соціальній, гуманітарній та політичній сферах не залишають сумнівів, що ця влада - антинародна та антиукраїнська і веде Україну до катастрофи.
Ця влада настільки цинічна, що проти її утисків і обману безглуздо протестувати;
будь-яка подачка від них (нам нашого же) носить тимчасовий характер;
в її середовищі відсутні честь і совість, –
тому з цією владою безглуздо домовлятися.
З іншого боку:
 – жодна політична партія навіть не декларує зміну СИСТЕМИ влади зі зміною ПРИНЦИПІВ СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН.
 –
ідеологічна  опозиція в радах відсутня, натомість під виглядом «опозиції» відбувається взаємопоборювання олігархічних кланів задля особистої прсутності у владі;
 – розрізнені акції протесту не приносять видимого результату, а тому, певною мірою, деморалізують  суспільство;
 – свій внесок в дезорганізацію протестного руху вносять і деякі партії, які позиціонуються, як націонал-патріотичні,
ліві чи праві, лідери яких, переслідуючи особисті інтереси, пішли на таємні угоди з антинародним режимом і провокують внутрішні протистояння в суспільстві з метою відволікання їх від основного завдання – повалення антиукраїнського олігархічного режиму;
 радикалізу
ють рух опору в безперспективному напрямку, роблять його безглуздим і відразливим в очах обивателя – виборця…

ПО-СПРАВЖНЬОМУ РАДИКАЛЬНИМИ Є ЛИШЕ ДІЇ, СПРЯМОВАНІ НА ПРИПИНЕННЯ ІСНУВАННЯ ОЛІГАРХІЧНОГО РЕЖИМУ І ВСТАНОВЛЕННЯ РЕАЛЬНОГО НАРОДОВЛАДДЯ.
Тому:
 – НЕ відривати голови пам’ятникам,
 – НЕ палити прапори,
 – НЕ вв’язуватись в провокативні міжнаціональні, міжконфесійні, міжпартійні протистояння, (а тим більше НЕ створювати їх),
а

спрямувати всі зусилля на згуртування громадян всіх національностей, віруючих всіх конфесій, прихильників усіх партій з метою зміни СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО УСТРОЮ ДЕРЖАВИ, В ЯКІЙ РІЗНІ ГРОМА-ДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ І КОЖЕН ЗОКРЕМА МАТИМУТЬ СВОБОДУ.
В результаті зміни СИСТЕМИ всі локальні проблеми, які нас зараз так дістають і спонукають до безрезультатних акцій протесту – вирішаться самі по собі.

З приходом до влади патріотичних сил з ідеологією національного солідаризму самі по собі зникнуть підстави для протистоянь і конфліктів:
 – прихильники комуністичних ідей отримають право і можливість організовувати колгоспи і народні підприємства на підставі добровільного об’єднання громадян (а не через примус);
 – працелюбний селянин може стати фермером-одноосібником (і не буде «розкуркулений»);
 – будь-яка приватна ініціатива отримає свободу і підтримку держави, якщо буде спрямована на користь суспільству;
Завдання держави
– організація і сприяння позитивному розвиткові суспільства в умовах спокою і гармонії.
Для реалізації поставлених завдань необхідно:
 – об’єднати патріотичні громадські організації, партії та окремих патріотів навколо ідеї побудови держави на принципах національного солідаризму;
 – опираючись на полум’яних патріотів, запалити віру людей в їх спроможність це здійснити.
Слід враховувати, що не кожен може ризикувати життям, свободою, здоров’ям, спокоєм, особистим часом, майном та ін. заради досягнення цієї мети. Але, приєднуючись до народної ініціативи, кожен повинен знайти ту межу власної пожертви, на яку він зараз спроможний заради спільного порятунку.
Без повалення влади олігархії і встановлення реального народовладдя у нашого народу немає майбутнього.     30.05.2012р.

ІІ.ПРО СТАТУС ГРОМАДСЬКОГО ДЕПУТАТА
ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ
В своїх публікаціях на тему узурпації влади старою «комуністичною» номенклатурою (вкупі з брутальним криміналом) я стверджую, що узурпація здійснювалася шляхом послідовного витіснення представників пересічних громадян з місцевих рад через скорочення квот їх представництва в радах приблизно в 15 разів
На прикладі м.Павлограда: 1987р.– 360 депутатів; 1990р – 180 депутатів; 2002р. – 51 депутат; 2006р. –  51 депутат – всі за партійними списками (неконституційні); 2010р – 23 депутати за партійними списками (неконституційні) + 23 депутати мажоритарні.
В 2002 році відбулися останні вибори за мажоритарною системою і в міській раді ще існувала опозиція (близько 6-8 депутатів), яка серйозно завадили «дерибану». Після виборів 2006р, узурпація завершилась, шлях для свавільного грабежу було розчищено.
Скорочення чисельності депутатів і ліквідація опозиції унеможливили контроль дій влади не тільки зсередини, а і ззовні.
Мої пропозиції щодо встановлення народовладдя шляхом відновлення на підставі статті 22 Конституції квоти представництва громадян в місцевих радах на рівні, що був встановлений виборчим законом 1987 або 1990 р наштовхнулися на критику з боку частини патріотів. Тому вважаю за необхідне дати додаткові аргументи на захист своєї позиції.
По- перше. Я скрізь підкреслюю, що Громадський депутат має проживати в своєму окрузі не менше 3-х років до обрання. Це забезпечує:
 – близькість проблем округу через особисті їх переживання разом зі своїми виборцями і оперативність їх вирішення;
повсюдність контролю за ефективністю роботи виконавчої влади
по збереженню і примноженню громадської власності;
 – повсюдність контролю за станом справ в територіальній громаді (злочинцям ускладнюються обставини щодо порушення громадського порядку, наркоторгівлі, антисанітарії та інших порушеннь; унеможливлюється безконтрольне розпорядження землями, майном та бюджетом громади, бо на кожному клаптику території є громадський депутат, а всі його виборці – зацікавлені його інформатори);

 – доступність депутата і постійний діалог з виборцями забезпечує прозорість дій місцевих органів самоврядування і довіру до них.

По-друге. Малий розмір округу необтяжливий щодо виконання депутатських повноважень на громадських засадах. (!!!)
По-третє.
Достатня чисельність депутатів для утворення осередків самоврядування в мікрорайонах.
По-четверте і головне. Депутат виконує аферентні функції – тобто посилає потрібні сигнали в центр підготовки проектів фахових рішень, які потім обговорюються і затверджуються Радою цих же депутатів і виконання яких потім цими ж депутатами контролюється.
Таким чином, Рада громадських депутатів винаймає фахівців до виконавчого органу, якому на підставі вивчення і узагальнення проблем розвитку громади замовляє проект бюджету, проекти інших рішень, приймає їх на своїх пленарних засіданнях і контролює їх виконання.
Така система несе смерть корупції, мор злочинності і забиває осиковий кілок диктатурі.
Схожа система була випробувана депутатами міської ради першого демократичного скликання (1990-94рр) осередку самоврядування мікрорайону «40 років Жовтня» і продемонструвала високу ефективність навіть при обмежених можливостях депутатів-опозиціонерів того часу.            8.07.2014р        Володимир Степаненко

ІІІ.ДОДАТКОВО ПРО СТАТУС ГРОМАДСЬКОГО ДЕПУТАТА
23.07.2014р.                  Скупий платить двічі (Народна мудрість)
Коли я почав вести широку пропаганду з відновлення представництва громадян територіальної громади депутатами місцевих рад за квотами виборів місцевих рад відповідно до закону 1987року (один депутат приблизно від 350 жителів http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4830-09) до критики «своїми» (які вже мають намір отримати посади «контролерів» в діючій олігархічній системі) долучилося більш різке засудження моїх пропозицій представниками олігархічних сил. На щастя, дискусія була публічною і мої аргументи захисту своїх переконань знайшли значний відгук аудиторії. В моїй голові «дискусія» продовжувалася і після закінчення засідання і віднайшлося ще немало додаткових аргументів захисту, які я й викладаю.
(Аргументи противників виділені синім шрифтом).
1).360 депутатів (мова йшла про 110-тисячне місто Павлоград)це неефективна радянська система, що себе давно дискредитувала. Навіть сучасні 46 – і то багато.
В радянські часи ця система була задумана для показного «народовладдя», тому що формувалася за вказівками компартії із пристосуванців, і вибори були «без вибору». Всі питання в таких «радах» розглядалися формально і приймалися «єдіногласно». Думали одне, говорили «що треба партії», а робили «своє». Прогресивна фор-ма Рад місцевими партфункціонерами була штучно нейтралізована наповненням слухняними маріонетками, а не представниками народу.
Від радянських часів мною пропонується використати лише форму (як значне демократичне досягнення), яке захищене статтею 22 нинішньої Конституції, і тому є законна підстава цю форму повернути до чину.
Для наповнення цеї форми реальним ефективним народовладдям вводиться вимога щодо проживання депутата в своєму окрузі, а щоби новітня номенклатура не могла прописати своїх ставлеників по округах напередодні виборів – вводиться додаткова вимога постійного проживання кандидата в депутати 3-5 років до виборів.
2) 360 депутатів «розірвуть на клапті благеньке одіяло місцевого бюджету» бо кожен тягтиме у свій округ.
Це буде неможливо з кількох причин.
По-перше. Існує Генеральний план розвитку міста, який має силу закону і не допускає свавільного розпорядження землями міста. Цей план формується на замовлення всіх депутатів і приймається всіма депутатами.
(До речі – Генеральні плани вже давно існують практично у всіх містах і інших адміністративних одиницях держави, але незаконно «засекречені»). Порядок внесення змін до генплану обумовлюється в Статуті територіальної громади (ТГ) і вводится в дію лише на наступний бюджетний рік.
По-друге. Бюджет формується фахівцями виконавчого комітету на замовлення всіх депутатів міської ради і в строгій відповідності з
Муніципальною програмою економічного, соціального і культурного розвитку та з Генеральним планом розвитку адміністративної території (міста, села, селища і т.д.), затверджується на сесії усіма депутатами, і передається до виконання виконкому.
По-третє. Депутат не має безпосереднього доступу до бюджету.
3). 360 депутатівна них треба багато витрат – витрати на компенсацію зарплати за дні участі в сесіях міськради, на публікацію і розсилку матеріалів до сесій і засідань комісій тощо.
Ці витрати будуть, але вони незначні, порівняно з вигодами громади від ефективної роботи депутатів. У відповідності з Статутом ТГ, депутат наділяється аферентними функціями, – тобто це збір інформації, її узагальнення і передача виконавчим органам для формування проектів бюджету, проектів рішень міської ради, для здійснення функціональних обовязків виконавчих служб, а також функцій контролю дотримання законів держави та Статуту ТГ на своїй адміністративній території та у зовнішніх відносинах.
Чим більше депутатів у місцевій раді, тим менший депутатський округ, тим легша і тому повніша і успішніша робота депутата, який виконує свої функції на громадських засадах.
http://lelekasicheslav.blogspot.com/2014/07/blog-post_8.html
В радянські часи для партійних керівників інформація з газет не годилася, тому для збору реальної (правдивої) інформації при місцевих відділеннях КДБ утримувалися на платній основі (60 руб/міс) нештатні інформатори (ціла мережа), були виділені по місту явочні квартири, де відбувалися зустрічі інформаторів з своїми кураторами. Скільки інформаторів було в УРСР, не уявляю, а про ГДР читав, що один на десять активних громадян був інформатором Штазі.
«2 января 2001 года на немецком сайте в Интернет был размещен в свободном доступе список 100 тыс. агентов "Штази"». (При 16 мільйонах населення ГДР – це 1 платний стукач на 160 жителів, включаючи немовлят.) http://www.agentura.ru/dossier/german/stasi/
(Колишній полковник МДБ ГДР Готхольд Шрамм каїться:  “Зараз я розумію, що нам не потрібна була така величезна агентурна мережа. Ми дуже боялися можливих наслідків. Нам треба було більше довіряти людям.”   http://archeos.org.ua/?p=4061 )
«Всем известно, что Андропов возродил сокращенный до минимума Хрущевым КГБ. Увеличил в пять раз численность, восстановил и донельзя расширил агентуру, районные и городские отделения КГБ, первые отделы на предприятиях и в институтах. ... Около миллиона «доверенных лиц» КГБ не столько даже были стукачами, сколько оставались на коротком поводке у оперативников Пятого (политического) или Третьего главного управления (внутренний надзор за промышленностью, сельским хозяйством)… (Одно «доверенное лицо КГБ» на 200 жителів! (В.С.)) http://ehorussia.com/new/node/9455 
Ми ж пропонуємо 1депутат від 350-500 жителів (вдвічі менше, ніж було платних «сексотів»!!).
Протиставлена народові влада ніколи не жаліла бюджетних (наших) грошей на контроль настроїв народу, щоб вчасно запобігати можливим революційним настроям, які несуть загрозу повалення диктатури і втрати доступу можновладців до «корита».
А щоб запобігти встановленню нами громадського контролю
за СВОЄЮ НАРОДНОЮ ВЛАСНІСТЮ
      нам пропонують економити на канцтоварах, щоб потім відібрати все (і зекономлене на канцтоварах теж);
      і нав’язують нам стереотипи продажності депутатів (при цьому у власних інтересах захищають їх недоторканністю);
      про великий депутатський корпус нам вдовбують, що це марнотратство, а на таємну агентурну мережу для захисту своїх шкурних інтересів бюджетних (наших) грошей і зараз не жаліють
Ми маємо твердо усвідомити, що позитивні зміни можливі лише після радикальної зміни системи соціальних відносин і побудови держави національного солідаризму власними силами в умовах незалежності і неприєднання. І починати треба з юридичної формалізації самоврядування територіальних громад – разом власників усіх багатств країни і єдиної найвищої влади. В іншому випадку всі зусилля і жертви, які поніс і продовжує нести наш народ – марні!!!
ІV.МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ – ОСНОВА НОВОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО ВРЯДУВАННЯ
І. Децентралізація по-шулерськи.
Мантри діючих можновладців про «децентралізацію влади» – це черговий обман з метою укріпити і зберегти діючу централізовану систему.
Пропоновані нинішньою владою «зміни» обмежуються посиленням регіональних (обласних) «еліт» делегуванням їм «зверху» більш широких владних повноважень на їм підвладній території. Посилення влади і «надання» ширшої автономії місцевим «князькам» лише піддасть їм снаги в подальшому пограбуванні народу, залишків державної власності та міжнародних кредитів держави.
Це зменшить відповідальність центральної влади перед народом і розв’яже руки місцевим «князькам» жорстко придушувати будь-який пóрух людей до волі.
Таке «покращання» – дуже бажане для регіональної «еліти» – людям буде тільки ще гірше.
ІІ, Децентралізація по Конституції.
За ст5 та розділом 11 Конституції України, всі права і повноваження вже «децентралізовані» і належать народу України, але всіма попередніми «керманичами» – свідомо саботовані.
 Для їх реалізації лише слід:
Конкретизувати конституційне розмежування повноважень на три управлінські рівні (базовий, обласний, центральний);
 2. На базовому рівні місцевого самоврядування прийняти на референдумах чи загальних зборах (конференціях, зборах довірених представників) Статути Територіальних громад (ТГ), утворених в межах адміністративних територій:
 – міст без поділу на райони,
 – районів міст з районним поділом;
 – сільських районів;
 3. Статути
(договори, положення) об’єднань ТГ області, чи об’єднань ТГ районів міста з поділом на райони;
 4. Радами ТГ затвердити положення про осередки самоврядування сіл, селищ
, мікрорайонів міст, утворених депутатами Ради ТГ від села, селища, мікрорайону.
 5. Вибори до місевих рад мають здійснюватися за мажоритарною системою з квотою представництва, передбаченого виборчим законодавством 1972-90 рр
(1депутат від350-500 жителів).

V. ЛІДЕРУ ТА АКТИВІСТУ НАРОДНИХ РУХІВ
http://lelekanews.blogspot.com/2013/01/blog-post.html
Ми топчемо і ворогів, і друзів,
 О бідні йорики, всі на один копил.
 На цвинтарі розстріляних ілюзій
 Уже немає місця для могил...
Василь Симоненко
В умовах тотальної інформаційної війни, спрямованої на знищення українців, наш добрий, чесний, довірливий народ заблукав у мòроці нав’язаних облудних стереотипів. Проти українця спрямовані освіта, культура, та і сама узурпована чужаками держава. Все наше традиційне – добре, мудре, світле, людяне підміняється чужим, нам категорично не властивим. І немає серед нас того, хто в тій, чи іншій мірі не попався би в пастки облудної пропаганди, і немає серед нас того, хто в тій, чи іншій мірі, не почував би себе обдуреним. Нас вороги занурили в мòрок інформаційної ночі і хаосу: в Україні ЗМІ – не наші, до того ж 201 політична партія, більше 300 тільки християнських конфесій і сект, які в переважній більшості спеціально створюються і очолюються ворожою агентурою… Окрім того, у кожного українця своя власна, приватна правда… В умовах тотальної дезорієнтації і роз’єднання нас легко спрямували будувати чужу, не властиву і ворожу нам цивілізацію.
В цих умовах, людина, яка прагне очолити рух, спрямований на звільнення свого народу від поневолювачів, нагадує парашутиста, який темної ночі скинутий на ворожу територію. Щоб успішно виконати завдання, він повинен зорієнтуватися, де він реально знаходиться, де той кінечний пункт, якого треба дістатися, і обрати той шлях, який омине пастки і без втрат доведе до мети.
      І тут постають проблеми. Один тямущий математик може розрахувати траєкторію польоту на Місяць (йому це забезпечують наукові математичні знання); один талановитий композитор може створити безсмертний музичний шедевр (йому це забезпечує мистецький талант). Політику ж у нас ніхто не вважає ні за науку, ні за мистецтво. Тому у нас багато поверхових політиків, які вибудовують свою діяльність на вмонтованих чужинцями в їх мізки провокативних стереотипах. Ці «політики» неспроможні зорієнтуватися, де вони знаходяться, бо у них карта з нанесеними на неї чужинцями «липовими» орієнтирами; і з тої ж причини не можуть правильно визначити кінечну мету і безпечний шлях до неї. Таким чином, поверхові політики, навіть будучи щирими патріотами, стають авантюристами, бо не умисно спрямовують рух на марні жертви і цим сіють зневіру. Порівняйте духовний підйом людей часів Народного Руху (разом з прихильниками Рух налічував понад 5 млн. осіб), або підйом часів Помаранчевої революції – і теперішній стан, як результат недолугості та зрад національних лідерів.
     В результаті, ми отримали знавіснілу владу донецьких «проффесіоналів», які нас ефективно, зі знанням справи грабують. І грабують високопрофесійно, з випередженням часу, вішаючи на нас борги зарубіжних, ними ж розкрадених позик і творять закони для нових масштабних грабежів уже щоб «в законі». САМЕ ДЛЯ ЦЬОГО ВОНИ ПОСЛІДОВНО ЗГОРТАЮТЬ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: спочатку майже в 15 разів зменшено представництво народу в місцевих радах – грабіж; потім в Києві ліквідовані райради – грабіж; зараз готується укрупнення сільських районів і ліквідація сільських рад –  готується грабіж землі.
     Позбавившись окупаційної влади донецького криміналітету, ми опинимось в тій ситуації, яка була після війни з германським фашизмом. І навіть в гіршій! Огляньтесь навколо: ті ж самі зруйновані (без бомбардувань!) заводи, ферми, будинки в селах і цілі села, розбиті периферійні дороги, зубожіле, одягнені в «секонд» населення…
... Село неначе погоріло,
 Неначе люди подуріли,
 Самі на панщину ідуть
 І діточок своїх ведуть...   (Тарас Шевченко)
Закриті ж селища палаців з приватними парками і басейнами не є показниками зростання нашого добробуту, а навпаки – це промовисті показники процвітання мародерства загальнонародних надбань і нашого зубожіння.
 Це стан глибокої системної кризи, наближеної до катастрофи.
Катастрофа – це спричинені зовнішніми, чи внутрішніми чинниками такі руйнівні зміни системи, за яких її повернення до нормального функціонування за рахунок внутрішніх ресурсів – неможливе. (Якщо можливе – то це криза).
     Саме таку ситуацію отримає нова патріотична справді народна влада. Влада, яка не має права на помилку.
   Вихід зі стану глибокої кризи за рахунок залишків внутрішніх ресурсів затяжний і болючий. Для прискореного виходу з глибокої кризи необхідно мобілізувати всі внутрішні ресурси, а також залучити зовнішні – позики, інвестиції. І головна роль майбутньої патріотичної влади – створити умови для ефективного використання всіх наявних ресурсів, серед яких вирішальним має бути віра людей в правильність державного курсу, що в свою чергу, згенерує високий духовний підйом в суспільстві.
     Нам усім необхідно усвідомити, що люди так влаштовані, що хочуть мати все і одразу.
Для того, щоб нейтралізувати такі нахили, необхідно максимально занурити громадян у справжнє самоврядування, яке лише і може змусити людей мислити громадськими категоріями і відповідно діяти, а не чекати, що «хтось» за них все зробить і «дасть».
СВОБОДА – це залежність життя від власних рішень і зусиль.
Власна відповідальність за прийняті рішення мимоволі буде змушувати враховувати реальні обставини і шукати оптимальні шляхи досягнення мети. А залежність результату від власних зусиль – найкращий генератор підйому духовного потенціалу.
 Замість покладати надії на «доброго царя», люди усвідомлять особисту провідну роль у вирішенні власних проблем, що і є по своїй суті головною метою діяльності держави.                           04.01.2013р

Мій часе, не ошукайся,
 Мій часе, не помились!
 На всі галасливі гасла
 Довірливо не купись!
 Не вір переможним дзвонам,
 Допоки мовчить народ –
 Народу не треба тронів,
 Не треба йому нагород,
 Він вірою освятиться
 На попелі всіх утрат…
Ходімо копати криницю,
              Ходімо ростити сад.
Олена Матушек «Поема саду» (фінал). 

           VІ.ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ СОЛІДАРИЗМ

Ернст Заграва в передмові до своєї роботи «Перспективи держави добробуту на прикладі Канади» говорить про солідаризм, його витоки і принципи наступне.
Цитата: «Українська політична думка протягом 20-го століття шукала альтернативи як більшовицькому комунізму, так і “справжньому” капіталізму. Тому самому капіталізму, від якого намагалися втікти не лише більшовики, але й лідери української революції – керівники Центральної Ради та Директорії.
Зрештою, офіційною ідеологією українських націоналістів (ОУН) став солідаризм. Його розвивали в своїх роботах теоретики українського націоналістичного руху М. Сціборський (псевдо – Рокош) та О. Бойдуник (псевдо – Боярський). Пізніше – Володимир-Юрій Данилів.
Українськім діячам не вдалося втілити свої ідеї у життя, але, як не дивно, світ, тим часом, прямував своєю дорогою і вибудував щось, що зветься ладом Держави Добробуту; і лад цей великою мірою нагадує їхні креслення.
Солідаризм шукає можливості гармонійного поєднання справедливості, демократії та прагматичної доцільності.
З одного боку підприємці та працівники всаджуються за стіл переговорів для спільного вирішення справедливої платні по всій певній галузі під арбітражем і гарантіями держави.
З іншого боку, держава шляхом перерозподілу прибутків перенапрявляє частину благ від тих, хто має, тим, хто не має.
Крім того, вона ж, шляхом певного втручання намагається вирівняти можливості сильних і слабких.
(безпроцентні позики бідним, безкоштовне навчання, примусове обмеження монополізму, обкладання прогресивним податком великих корпорацій та сприяння дрібному бізнесу, підтримка безкоштовної чи субсидованої охорони здоров'я, що надає бідним таки самі послуги як і багатим, регламентація найменшої платні, довжини робочого дня та тижня, довжини відпусток та таке інше, субсидіювання історично відсталих районів тощо).
Доцільність проводиться у життя шляхом пристосування до глобалізаційних процесів через організоване державою підвищення загальної конкурентоздатності вітчизняної економіки на світовій арені. Це досягається через державне субсидіювання перспективних галузей та окремих підприємств, через державну підтримку науки (особливо фундаментальної), та започаткуванням державою підприємств в галузях, що через свою капіталомісткість є не під силу приватному бізнесу, або з якоїсь причини не користуються його достатньою увагою, але є важливими для економіки.
Такі країни визнають права індивіда, але намагаються збалансувати їх з правами колективів.» (кінець цитати).
Наш Український національний солідаризм відрізняється від абстрактного солідаризму тим, що:
 – враховує сучасне становище нашого суспільства (стан економіки; офіційні конституційні засади держави та відхилення в їх дотриманні; менталітет, психологію українця та його очікування від держави; стан освіти, культури та їх спрямування, а також інше);
 – спрямований на відродження кращих національних традицій;
 – охоплює всі сфери буття народу і спрямовує їх на створення умов для реалізації економічної складової солідаризму.
Держава національного солідаризму може бути реалізована лише за дотримання наступних умов:
 – земля, надра, водні ресурси, повітряний простір над територією країни  належать всьому народу;
 – природні монополії (енергетика, залізничний транспорт), деякі стратегічні підприємства належать виключно державі;
 – для ефективного регулювання ринку та запобігання монополізму держава створює свої підприємства у всіх галузях економіки;
 – держава є незалежним арбітром у переговорах професійних спілок і об’єднань роботодавців при укладенні договору про тарифи, трудові і соціальні гарантії найманих працівників, а також виступає гарантом його дотримання сторонами.
Опираючись на власну економічну потугу, держава забезпечує свою незалежність від приватного капіталу і стає справді народною державою – строгою в дотриманні її людяних законів усіма, і доброю в піклуванні про свободу кожного громадянина

.Ми цього прагнемо, і ми це зробимо                    9.06.2012р

VII.ОЛІГАРХИ, ЧИ ОЛІГОФРЕНИ?
(додатково про національний солідаризм)
Деякі мої знайомі працюють в приватних фірмах, деякі – в державних.
Відгуки про роботу, про зарплату, про соціальний захист – різні.
Про роботу в шахтах Рината Ахметова часто говорять «татарське іго».
На державних підприємствах – посередньо, або погано.
Про одне з підприємств малого бізнесу – відгуки якнайкращі: прийнятна заробітна платня і вчасно; до великих свят – подарунки; святкування кожного Нового року – разом в кав’ярні; обов’язкові подарунки до дня народження. Колектив разом з підприємцем – як одна сім’я.
Таке підприємство і є ідеал національного солідаризму. Наша мета – всі відносини в сфері економіки незалежно від форм власності повинні бути прийнятними як для держави, так і для власника підприємства та найманого працівника. В інших сферах людської діяльності – також.
Національний солідаризм – це гармонізація відносин у всіх сферах життя. Це омріяне нашими мудрецями чуття єдиної родини.
Маленька Фінляндія, вирвавшись з неволі Російської імперії, завдяки національному солідаризму швидко підняла економіку і встояла проти агресії такого монстра, як СССР. Фіни захищали СВОЮ державу, СВОЮ свободу, всі – від пролетаря до капіталіста, бо було чуття єдиної родини.
І зараз, в Фінляндії, Норвегії, Швеції, Нідерландах – депутати і міністри добираються на роботу, скупляються в магазинах без всякої охорони , бо не чинять своїм людям зла, бо всі громадяни – єдина родина.
Для цього треба змінювати систему соціальних відносин. Необхідно міняти психологію як підприємця, так і найманого працівника, а також чиновника, який є уособленням держави. Необхідно ліквідувати всі функції держави, які створені виключно для корупції і забезпечити умови для вільного розвитку економіки і суспільства.
Це дуже важке завдання, бо в спадок від «папєрєдніков» маємо досвід тоталітаризму, де всяка ініціатива «наказуєма» та досвід кримінальних відносин, де кожен «сам за себе і проти всіх». Все це наклало на психіку людей тяжкий відбиток страху, зневіри та спотворених моральних цінностей.
Треба викорінити закладену «папєрєднікамі» брехню і подвійну мораль, як основу взаємовідносин. Слово повинно стати повноцінним еквівалентом дії.
Жахає загальне невігластво «проффесіоналів», їхнє абсолютне нерозуміння спрямування сучасної політики світової закуліси.
Зараз основною рушійною силою спрямування світової політики є гроші надпотужних транснаціональних банків (ТНБ) та економічна потуга світового масштабу транснаціональних корпорацій (ТНК).
Наші олігархи і їх спільники (які не мають безпосереднього відношення до ТНК) вважають, що вони грабують народ і руйнують країну, наживаючи статки для себе. Це ілюзія – вони лише буферні виконавці брудної  роботи руйнування економіки та концентрації народного багатства в приватних руках. При цьому вони викликають до себе ненависть народу, чим руйнують під собою національну опору і захист.
Усіх оцих безродних «олігархів-олігофренів» у всесвітніх фінансових аферистів є тисяча способів позбавити статків і впливу, а то й життя. І вони це обов’язково зроблять. Найдешевшим і найефективнішим способом. (Кукловоди світової політики ставлять і вбивають президентів, розоряють і знищують цілі країни, і наші «олігархи» із свиними рилами явно не до їхнього столу).
Вони зроблять це у той самий спосіб і з тою самою метою, з якою це зараз роблять олігархічні клани у відношенні до малого і середнього бізнесу у власнїй країні.
Скоординовані в діях ТНБ та ТНК вже не у народу, а сконцентровані у наших олігархів-олігофренів багатства відберуть (під схвальне злорадство «лохторату»), а негатив пограбування власного народу олігофренами залишать їм і нам на недобру згадку.
За 20 років партноменклатурна та кримінальна «еліта» підвели народ і самі себе до крайнього рубежу. Тільки усвідомлення смертельної загрози може об’єднати націю. В українців немає іншої батьківщини. Ми можемо стати вигнанцями НА НАШІЙ ВЖЕ НЕ СВОЇЙ ЗЕМЛІ.  ВСІ.  ВКЛЮЧАЮЧИ «ОЛІГАРХІВ».
Якщо всі ми – люди різних поколінь, національностей і віросповідань; капіталісти і пролетарі; ліберали, комуністи і націоналісти не усвідомимо, що ми потрібні самі собі лише в Україні, що лише тут ми вдома – різні, але «свої» і захищені «своїми».
В тій ситуації, що склалася, немає іншого прийнятного виходу, ніж покінчити з розбратом і здійснити перехід мирним шляхом до принципів національного солідаризму. Ще на початку 90-х років треба було провести кадрову, а не соціальну революцію і вже потім здійснити цей перехід. Ми могли би уникнути цієї руїни. Але «маємо те, що маємо».
Тому, найкоротшим шляхом, ігноруючи пустопорожні програми і обіцянки всіх учасників передвиборних «перегонів» – ЧЕРЕЗ КОНСТИТУЦІЙНИЙ РЕФЕРЕНДУМ ЗА НАРОДНОЮ ІНІЦІАТИВОЮ ЗДІЙСНИТИ ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ДЕРЖАВИ НА ПРИНЦИПАХ НАЦІОНАЛЬНОГО СОЛІДАРИЗМУ.
Це повинно стати особистою справою кожного патріота! 23.04.2012р.
ПІСЛЯСЛОВО
Комусь може здатися, що добрана інформація в якійсь мірі втратила актуальність: «Банду» вигнали, обрали нового Президента, нову Раду, обтяжилися зовнішнім військовим вторгненням ординців…
Але залишилася створена «папірєднікамі»-узурпаторами система, яку «нова-стара» влада має намір шулерськи узаконити, поглибити, замаскувати і використовувати як інструмент подальшого пограбування природних багатств і результатів нашої праці.
Зміна персоналій в системі нічого не міняє, але…
 «Бог і зло повертає на добро» – наш «електорат» прокидається, усвідомлює своє реальне становище і вже почав захищати свою свободу і природні права. Прозріння людей, пробудження громадської свідомості, патріотизму, ріст духовного потенціалу – це грізна зброя. І це оте добро, породжене злом. Боротьба за гідне людини майбутнє йде на двох фронтах. Наші воїни достойно протистоять «проклятій орді», наші волонтери і народ утримують армію; проявляється самоорганізація – і це те саме добро.
Обов’язок патріотів тилу – на внутрішньому політичному фронті відстояти конституційні права територіальних громад, як передумови встановлення реального народовладдя.
Жертви наших героїв в імя свободи нас зобов’язують.
І ми це зробимо!! Слава Україні!

Олена Матушек
ПРОРОЦТВО
Вони ще прийдуть, прийдуть, прийдуть,
Вони іще покличуть нас,
І всі свої нетлінні кривди
Обернуть на каральний час.
Обернуть золото – на попіл,
Обернуть попіл – на хрести,
І між рядів убитих потай
Примусять ті хрести нести.
Примусять бути, чути, бачить,
Примусять пережити знов
Безумні дні,
Безумні плачі,
Безумну безневинну кров.
Бо всі роки – допоки світла –
Допоки ми собі жили,
Вони – німі, безгласі свідки –
При нас невидимо були.
Все бачили. І не прощали.
І не простять уже повік,
Те, що прислужницьки мовчали,
Неправдам загубивши лік.
І – продавали,
Й продавались,
І все дощенту продали,
І з фарисеями братались,
І фарисеями були.
Так буде, як ніколи зроду,
Мов суд Господній буде це:
Історія мого народу

Криваве підведе лице.

Немає коментарів:

Дописати коментар

- КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - Стаття 5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. -
- Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 19. Конституції України -

НАЙЦІКАВІШЕ В БЛОЗІ