Європейські системи місцевого самоврядування

1.  Центральний уряд - уряд усієї країни (термін вживається як синонім термінів “національний уряд” “або федеральний уряд”

2.  Уряд штату - уряди земель, кантонів тощо, що входять до складу федеральних систем

3.  Регіональний уряд - об’єднує штати, групи штатів або орґанів місцевої влади

4.  Вищий рівень місцевого самоврядування - провінція, департамент (інколи округ)

5.  Нижчий рівень місцевого самоврядування - комуна, муніципалітет (інколи район)

Між цими п’ятьма рівнями можуть бути й інші адміністративні рівні.

Конституційні структури в Європі у 1993 році: 
унітарна, співдружність, квазі-федеральна, федеральна

Унітарна

Ірландія, Об’єднане Королівство, Данія, Нідерланди, Франція, Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Албанія, Греція, Італія, Португалія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Україна, Молдова, Туреччина, Росія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Сербія і Чорногорія, Македонія

Квазі-федеральна

Люксембург, Іспанія, Болгарія, Бельгія

Федеральна

Німеччина, Швейцарія, Австрія

(і) Унітарна (або централізована), наприклад, Франція, Об’єднане Королівство, Італія, Нідерланди, Люксембург, Португалія, Греція, Східна Німеччина, Польща, Румунія, Болгарія і Угорщина, а з 1993 року сюди потрібно додати Чеську і Словацьку республіки, з 1992 року — Словенію і Хорватію, Естонію, Латвію та Литву. Крім того, інші частини Югославії висловлюють побажання стати унітарними державами у майбутньому.

(іi) Співдружність державних утворень, де конституція надає територіальну автономію, але автономія ця має обмежений характер завдяки тісним економічним зв’язкам, як це має місце у Росії.

(ііі) Квазі-федеративна структура, в яку об’єдналися, при цьому фактично втративши свою автономію, декілька формально автономних областей, або такі, що продовжують користуватися досить обмеженою автономією. Прикладом такої структури можуть слугувати Бельгія (з 1988 року)* та Іспанія (з 1982 року), де було запроваджено майже цілком федеративну структуру, але де все ж таки центральний уряд зберігає важливі фінансові та інші повноваження.

*) З 1994 року Бельґію офоційно проголошено федеративною державою — Прим. перекладача

(іv) Федеративна структура у чистому вигляді, де існують конституційні гарантії автономії, і де нею користуються у деяких важливих сферах. Це такі країни, як Західна Німеччина, Швейцарія і Австрія (незважаючи на те, що Австрія має деякі істотні риси децентралізованої унітарної держави, а Швейцарія являє собою конфедерацію, де повноваження центрального уряду обмежуються правами місцевих орґанів влади)

.

Наполеонівська “злита” система

За термінологією Лімана злиті системи характерні для більшості західноєвропейських унітарних та квазі-федеративних структур. У найбільш чистому вигляді така система існувала у Франції перед реформами 1982 і 1986 років. Вказаний на малюнку 2.4 префект департаменту є призначеним центральним урядом професійним державним службовцем, відповідальним перед ним, а не перед орґанами місцевого самоврядування, за орґанізацію місцевого життя. Як противага йому існують місцеві ради (особливо у великих містах), проте їхній вплив є обмеженим, оскільки мери на місцях, які традиційно призначалися префектом департаменту, а тепер обираються на місцевих виборах, стають провідниками державної політики саме через префекта.

Англо-саксонська дуальна система

Дуальна система, або система з відокремленою ієрархією (за термінологією Лімана), представлена в місцевому самоврядуванні лише у Великобританії та Ірландії (див. малюнок 2.4). Вона полягає у наданні переваги управлінню через т. зв. комітети. При цьому відповідальність за виконання функцій місцевого самоврядування несе вся рада у цілому, але в рамках загальних обмежень фінансового та юридичного характеру з боку відомств центрального уряду. Головним наслідком є те, що виникають труднощі у створенні єдиної системи виконавчої влади, як з політичного, так і з адміністративного погляду. В результаті цього фігура мера стає чисто символічною, а спроби корпоративного управління обмежуються необхідністю досягнення політичного консенсусу і консенсусу у рамках комітету. Не так давно становище у Великобританії змінилося після ухвали 1988 року Закону про бюджет орґанів місцевого самоврядування і відповіді на запит Комітету Відікума (1986), де було наголошено на важливості колективних політичних рішень на місцевому рівні, але з урахуванням обмежень, що накладаються на фінансову свободу місцевої влади.

Скандинавські системи типу “рада/розділена ієрархія”

Системи з розділеною ієрархією (за термінологією Лімана) застосовуються в скандинавських країнах (див. малюнок 2.4). Центральний уряд справляє значний вплив на провінційний рівень, в тому числі через призначання членів місцевих органів влади, проте населені пункти мають свої власні ради і автономію з колективною відповідальністю, як це має місце в дуальній системі. Таким чином, система з розділеною ієрархією являє собою суміш злитої і дуальної систем.

Типолоґія адміністративних структур у Європі,
на основі розширеної класифікації Лімана (1970)

http://pdp.org.ua/analytics/local-government/987-32-5----