- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

середу, 20 квітня 2016 р.

Європейська хартія місцевого самоврядування – історія, принципи та коментарі

Вступ

У 1995 році Україна набула членства у Раді Європи – провідній міжнародній організації, метою якої є дотримання принципів верховенства права, прав людини та демократії.
Головним інструментом, що використовує Рада Європи (РЄ) для досягнення своїх цілей, є уніфікація правової політики країн-членів за допомогою міжнародно-правових угод (хартій, конвенцій, договорів).
Європейська хартія місцевого самоврядування (ЄХМС) – узагальнює та визначає загальновизнані у Європі принципи здійснення демократії на місцевому і регіональному рівні.
Хартія  була відкрита для підписання країнами-членами 15 жовтня 1985 року. Станом на 2003 рік Хартію ратифікувало 38 з 45 країн-членів Ради Європи. Закон України “Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування” прийнято Верховною Радою України 15 липня 1997 року.
Таким чином, відповідно до статті 9 Конституції України Європейська хартія “… є частиною національного законодавства України”, а її норми мають переважну силу над нормами законів України (пункт 2  статті 7 Закону України “Про міжнародні договори України”).

Передумови створення Хартії


ЄХМС є результатом серії ініціатив та багатьох років дискусій, що мали місце у Раді Європи.
Ще у 1968 році Постійна Конференція місцевих і регіональних влад Європи, що згодом була перейменована на Конгрес місцевих і регіональних влад Європи (КМРВЄ), ухвалила резолюцію 64 (1998), в якій декларувала принципи місцевої автономії та запросила Комітет міністрів РЄ затвердити їх.
Ця ініціатива була підтримана Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ), а у 1970 році  у рекомендації 615 (1970) ПАРЄ представила на розгляд Комітету міністрів доопрацьований спільно з КМРВЄ текст декларації.
Опрацювання зазначеного документу задля досягнення необхідної гнучкості, що мала забезпечувати врахування розбіжностей між національними законодавством та конституціями з одного боку та не послаблювати запропоновані вимоги до країн членів - з іншого, зайняло час до 1980 року. При цьому було вирішено, що необов’язкова декларація принципів місцевої автономії не відповідає вимогам сьогодення.
Результатом такого підходу було подання до Комітету міністрів в резолюції 126 (1981) КМРВЄ проекту Європейської хартії місцевого самоврядування.
Протягом 1982-1984 років проект Хартії опрацьовувався Керівним Комітетом з регіональних та муніципальних питань Ради Європи, на 5-й та 6-й конференціях європейських міністрів, відповідальних за місцеве самоврядування. В світлі отриманих висновків та рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи Комітет міністрів РЄ затвердив Європейську хартію місцевого самоврядування в формі конвенції в червні 1985 року. Хартія відкрита для підписання з 15 жовтня 1985 року з нагоди 20-ї пленарної сесії КМРВЄ.


Структура Хартії

Хартія складається з преамбули та двох частин, що містять 18 статей. Стандарти та принципи здійснення самоврядування викладені у 10 статтях першої частини Хартії (статті з 2-ї по 11-у). Ратифікація Хартії вимагає від країн-членів взяти на себе зобов’язання щодо виконання принаймні 20 із 30 пунктів зазначених статей, 10 з яких мають належати до викладеного у статті 12 Хартії переліку.  


Мета та завдання Хартії

Метою Європейської хартії місцевого самоврядування є компенсування браку спільних європейських стандартів оцінки та захисту прав органів місцевого самоврядування, які є найближчими до населення.
Хартія зобов’язує сторони застосовувати основні правила, які гарантують політичну, адміністративну та фінансову незалежність органів місцевого самоврядування.
Потенційно, принципи місцевого самоврядування, викладені в Хартії, застосовуються до всіх рівнів чи категорій органів місцевого самоврядування у кожній країні-члені, а також, з відповідними змінами, до територіальних влад на регіональному рівні. Однак, з метою врахування особливих випадків, сторонам надана можливість виключати певні категорії влад з-під дії Хартії.
Україною ЄХМС ратифіковано без застережень, тобто взято на себе зобов’язання дотримуватись усіх без винятку положень Хартії.


Механізми контролю реалізації положень Хартії

Відповідно до статті 14 Хартії країни-члени мають надавати РЄ всю інформацію, що стосується законодавчої сфери або інших заходів, націлених на дотримання положень цього документа.
Органом Ради Європи, що відповідно до своїх статутних завдань відслідковує дотримання країнами-членами положень Європейської хартії місцевого самоврядування  є Конгрес місцевих і регіональних влад Європи.
Коментар положень Хартії [1].


Преамбула


У преамбулі наведені основні передумови, на яких базується Хартія. Головними з них є наступні:

-                    місцеве самоврядування є суттєвим внеском до справи демократії, ефективного управління та децентралізації влади;

-       органи місцевого самоврядування відіграють важливу роль у побудові Європи;

-       важливо, щоб органи місцевого самоврядування створювалися на демократичній основі та мали широку автономію.

Стаття 1


Стаття 1 містить головні зобов’язання сторін дотримуватись принципів місцевого самоврядування, викладених в Частині 1 Хартії (статті 2-11), в обсязі, передбаченому у статті 12.

ЧАСТИНА І

 

Стаття 2


Ця Стаття передбачає законодавче закріплення принципів місцевого самоврядування.

Зважаючи на важливість цього принципу, надалі є необхідним його закріплення в основному документі, що визначає організацію суспільного життя в державі, — тобто, в Конституції. Однак, було визнано, що для тих країн, де процедура внесення змін до Конституції вимагає згоди кваліфікованої більшості парламенту або згоди всього населення шляхом референдуму, може виявитись неможливим прийняття зобов’язання щодо включення принципу місцевого самоврядування до Конституції. Також визнано, що країни, які не мають письмової конституції, а тільки конституцію, яка складається з різних документів та джерел, можуть стикатися з окремими труднощами, або взагалі не мати можливості взяти на себе таке зобов'язання.

Також слід зважати і на той факт, що в федеративних державах діяльність та статус органів місцевого самоврядування може регулюватись федеральними утвореннями, а не центральним урядом. Для цих федеративних держав дана Хартія ні в якій мірі не впливає на розподіл повноважень та обов'язків між федеральним центром та федеральними республіками.

Стаття 3


В цій статті викладені головні характеристики місцевого самоврядування, як вони повинні розумітися, з огляду на цілі Хартії.

Параграф 1

Термін “спроможність” відображує ідею про те, що право регулювати та керувати певними суспільними справами повинно бути підкріплено у засіб, який дозволить робити це ефективно. Введення фрази “в межах закону” означає, що це право і спроможність можуть бути більш точно визначені у законодавстві.

Фраза “під їх власну відповідальність” наголошує на тому, що органи місцевого самоврядування не повинні бути обмежені тільки діяльністю в якості агента вищого рівня влади.

Неможливо абсолютно точно визначити, щодо яких саме справ органи місцевого самоврядування мають бути наділені повноваженням регулювати та керувати. Такі вирази, як “місцеві справи” та “власні справи”, були відкинуті як надто розпливчаті та важкі для інтерпретації. Традиції держав-членів Ради Європи щодо визнання тих чи інших справ такими, що належать до компетенції органів місцевого самоврядування, значно різняться. В реальному житті більшість справ мають як місцеве, так і центральне значення, і відповідальність за них може дуже відрізнятися у різних країнах та змінюватися з плином часу і навіть може бути розподіленою між різними рівнями управління. Обмеження органів місцевого самоврядування справами, які не мають більш широкого значення, може призвести до загрози їх маргіналізації. З іншого боку, є загальновизнаним, що держави зберігають за собою певні функції, такі як національна оборона. Мета Хартії, щоб органи місцевого самоврядування мали широке коло повноважень, які можна ефективно здійснювати на місцевому рівні. Визначення цих повноважень міститься у статті 4.

Параграф 2

Права місцевого самоврядування повинні реалізовуватись демократично створеними органами. Цей принцип відповідає важливому значенню, яке Рада Європи надає демократичним формам правління.

Це право, як правило, надається представницьким зборам, які мають або не мають виконавчих органів, їм підпорядкованих. Також допускається можливість здійснення прямої демократії там, де це передбачено законом.

Стаття 4


Як пояснювалось у коментарі до статті 3, неможливо, та й немає потреби, повністю перерахувати повноваження та функції, якими мають бути наділені органи місцевого самоврядування всіх країн Європи. Однак, в цій статті викладені основні принципи, на яких повинна базуватись відповідальність органів місцевого самоврядування та природа їх повноважень.
Параграф 1

Оскільки природа функцій органів місцевого самоврядування є визначальним чинником місцевого самоврядування, то в інтересах чіткості визначення питання і юридичної визначеності необхідно ґрунтовно закріплювати у законодавстві основні повноваження органів місцевого самоврядування, а не надавати їх на ситуативній (“ad hoc”) основі. Зазвичай, повноваження повинні надаватись Конституцією чи іншим актом парламенту. Однак, незважаючи на використання в цьому параграфі терміну “закон”, відомо, що в деяких країнах задля забезпечення ефективності парламент може делегувати деякі повноваження для виконання певних функцій, зокрема це стосується питань чи справ, які вимагають впровадження у відповідності до директив Європейського Співтовариства. Але таке делегування можливе за умов, що парламент залишить за собою відповідне право щодо здійснення моніторингу застосування делегованих повноважень. Більш того, виключенням також є випадок із країнами-членами Європейського Співтовариства в тій мірі, у якій Правила Співтовариства (які, відповідно до статті 189 Римського Договору, мають пряму дію) можуть передбачати застосування конкретних заходів на певному рівні управління.

Параграф 2

Окрім повноважень, закріплених у законодавстві за певним рівнем влади, можуть виникати й інші потреби або можливості, які потребують відповідної реакції громадських органів. Якщо сфера такої діяльності має місцевий характер і не є виключеною із загальноприйнятої в країнах-членах компетенції місцевого самоврядування, у більшості країн Європи є важливим, щоб органи місцевого самоврядування, які діють як політичні одиниці в межах власних повноважень та задля добробуту мешканців територіальних громад, мали можливість і право здійснювати власні ініціативи в таких сферах. Проте, основні правила, за якими вони можуть діяти в подібних випадках, визначаються у законі. В деяких країнах-членах, однак, органи місцевого самоврядування повинні мати законні повноваження для своїх дій. Широка свобода дій поза межами спеціальних повноважень може бути надана органам місцевого самоврядування при існуванні такої системи, яка задовольняє вимогам параграфу 2 статті 4.

Параграф 3

Цей параграф визначає загальний принцип — здійснення публічних повноважень повинне бути децентралізованим. Цей принцип знайшов місце у багатьох документах, прийнятих в рамках Ради Європи, і, зокрема, у Висновках Лісабонської Конференції Європейських Міністрів, відповідальних за місцеве самоврядування, яка відбулася у 1997 році. Згаданий принцип означає, що питання, обсяг чи природа яких не є такими, що вимагають вирішення в межах більшого територіального утворення, або не є першочерговими питаннями з огляду на досягнення ефективності чи економічності, повинні бути прерогативою найнижчого рівня управління на місцях.
Це положення, однак, не містить вимоги систематичної децентралізації функцій до такого рівня місцевого самоврядування, який, через свої величину та природу, може виконувати лише обмежені завдання.

Параграф 4

Цей параграф присвячений проблемі повноважень, що дублюються. Щоб чітко визначити та уникнути будь-яких тенденцій до поступового розпорошення відповідальності, повноваження повинні бути повними та виключними. Однак, у деяких сферах виникає необхідність у спільних діях різних рівнів влади, але при цьому важливо, щоб у таких випадках втручання центральної або регіональної влади відбувалось із чітким дотриманням букви закону.

Параграф 5

Адміністративні структури органів місцевого самоврядування та їхня близькість до місцевих умов може сприяти виконанню ними певних функцій, основна відповідальність за які належить вищим рівням управління. Однак, важливо, щоб практика подібного делегування не поширювалась надмірним чином на сферу власних повноважень місцевого рівня, та щоб останній, коли це можливо, мав право брати до уваги місцеві обставини при здійсненні делегованих повноважень. Проте, є визнаним, що у відношенні здійснення певних функцій, наприклад, у питанні надання документів, які засвідчують особу, необхідність уніфікованих правил не залишає органам місцевого самоврядування свободи діяти на власний розсуд.

Параграф 6

В той час як параграфи 1-5 врегульовують питання, які знаходяться у компетенції органів місцевого самоврядування, параграф 6 присвячений як цим питанням, так і тим, вирішення яких є поза межами компетенції органів місцевого самоврядування, але безпосередньо їх стосуються. В тексті передбачено, що спосіб та час проведення консультацій повинен визначатися таким чином, щоб органи місцевого самоврядування мали реальну можливість чинити вплив на результати вирішення питання, допускаючи при цьому, що проведенню консультацій можуть перешкодити надзвичайні обставини, наприклад необхідність термінового прийняття рішення. Такі консультації повинні проводитись безпосередньо з відповідним органом або органами влади, або, якщо справа стосується декількох органів місцевого самоврядування, через посередництво їх асоціацій.

Стаття 5


Пропозиції щодо зміни їх кордонів, серед яких крайнім випадком є злиття з іншими громадами, у будь-якому разі мають першочергове значення для органів місцевого самоврядування та громадян, яким вони слугують. За умов, коли стосовно більшості країн вважається нереальним очікувати, щоб місцева громада отримала право вето щодо таких змін, важливим є проведення з нею прямих чи опосередкованих попередніх консультацій. Відповідну процедуру для таких консультацій, можливо, можуть запропонувати референдуми, але у ряді країн немає необхідної законодавчої бази для їх проведення. Там, де законодавство не передбачає обов’язковість референдуму, можуть бути застосовані інші форми консультацій.

Стаття 6


Параграф 1

Текст цього параграфу торкається не стільки загальної структури органів місцевого самоврядування та їх рад, а скоріше розглядає метод організації їх адміністративних служб. У той час як центральне та регіональне законодавство можуть визначати певні загальні принципи цієї організації, органи місцевого самоврядування повинні мати можливість визначати свої власні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності забезпечення ефективного управління. Обмежені специфічні вимоги, що містяться у відповідних центральних або регіональних законах, наприклад, щодо створення окремих комітетів або утворення певних адміністративних посад, є прийнятними, але вони не повинні бути настільки широкими, щоб істотно впливати на організаційну структуру.

Параграф 2

Окрім створення відповідних управлінських структур, для ефективної діяльності органів місцевого самоврядування дуже важливою є можливість добирати та утримувати персонал, кваліфікація якого відповідає колу повноважень цих органів. В значній мірі це залежить від спроможності органів місцевого самоврядування запропонувати достатньо сприятливі умови служби.

Стаття 7


Мета цієї статті забезпечити умови, за яких дії третьої сторони не мали змогу перешкоджати місцевим представникам виконувати свої функції, а також, щоб виключно з матеріальні питання не перешкоджали певним категоріям осіб здійснювати свою роботу. Матеріальні питання включають відповідне фінансове відшкодування витрат, понесених під час виконання службових обов’язків, та, як і належить, компенсацію за втрату заробітку і, зокрема, у випадку, коли депутати обираються для роботи на постійній основі, передбачені виплати та належний соціальний захист. В дусі цієї статті, було б також доцільним передбачити врегулювання питання поновлення тих, хто обіймали свій пост на постійній основі, до нормального робочого життя після закінчення терміну їх повноважень.

Параграф 3

В цьому параграфі зазначається, що усунення місцевого виборного представника від виконання ним своїх повноважень повинно базуватись виключно на об’єктивних законних підставах, а не на ситуативних (“ad hoc”) рішеннях. Зазвичай, це означає, що випадки несумісності повинні бути закріплені в законі. Однак, є випадки існування сталих, неписаних правових принципів, які надають адекватні гарантії.

Стаття 8


Ця стаття присвячена нагляду, що здійснюється іншими рівнями управління за діяльністю органів місцевого самоврядування. Вона не стосується ані можливості окремих осіб подавати в суд на органи місцевого самоврядування ані призначення і діяльності омбудсмену чи іншого офіційного органу зі слідчими повноваженнями. Вищевикладене перш за все відноситься до філософії нагляду, яка зазвичай асоціюється з контролем за здійсненням повноважень (“controle de tutelle”), який має великі традиції в багатьох країнах. У той самий час положення цієї статті стосуються таких випаків, як вимога попередньої згоди на той чи інший крок, або затвердження рішень для набуття ними чинності, застосування повноважень скасовувати рішення органів місцевого самоврядування, контроль за рахунками тощо.

Параграф 1

Параграф 1 визначає, що для здійснення нагляду необхідне існування відповідної законодавчої бази і таким чином у цьому разі застосування ситуативних наглядових процедур (“ad hoc”) виключається.

Параграф 2

Адміністративний нагляд, зазвичай, повинен обмежуватися розглядом питання правомірності дій органів місцевого самоврядування а не їх ефективності. Одне значне, проте не єдине виключення, зроблено для випадку делегованих повноважень, коли влада, що їх делегує, може бажати здійснювати певний нагляд за тим, яким чином виконуються доручення. Це не повинно, однак, перешкоджати свободі дій органів місцевого самоврядування, як це передбачено у параграфі 5 статті 4.

Параграф 3

Положення даного параграфу виходять з принципу “пропорційності”, згідно з яким контролюючий орган під час здійснення своїх повноважень повинен діяти таким чином, щоб якнайменше впливати на місцеву автономію, досягаючи при цьому бажаного результату.

Оскільки доступ до судового захисту від неналежного застосування засобів нагляду та контролю є предметом статті 11, детальне визначення положень щодо умов та способів дії в конкретних ситуаціях не вбачається важливим.

Стаття 9


Правове закріплення повноважень щодо виконання певних функцій не має сенсу, якщо місцева влада позбавлена фінансових ресурсів для їх здійснення.
Параграф 1

Даний параграф має на меті забезпечити, щоб органи місцевого самоврядування не могли бути позбавлені свободи вільно визначати пріоритети фінансової діяльності.

Параграф 2

Принцип, що розглядається, полягає в тому, що між фінансовими ресурсами місцевого самоврядування та завданнями, яке воно виконує, має бути адекватне співвідношення. Цього співвідношення потрібно особливо чітко дотримуватись щодо спеціально переданих органам місцевого самоврядування функцій.

Параграф 3

Фундаментальним обов’язком місцевих виборних представників є пошук співвідношення між користю від забезпечених органами місцевого самоврядування послуг та податковим тягарем платників податків. Загальновизнано, що центральні або регіональні закони можуть встановлювати загальні межі щодо повноважень органів місцевого самоврядування в сфері оподаткування; однак, вони не повинні перешкоджати ефективному проходженню місцевих фінансових процесів.

Параграф 4

Деякі податки та джерела фінансування органів місцевого самоврядування є, за своєю природою або з практичних причин, відносно не чутливими до впливу інфляції та інших економічних чинників. Надмірна залежність від таких податків та ресурсів може створити труднощі для органів місцевого самоврядування, оскільки вартість надання послуг прямо залежить від зміни економічних факторів. Однак, є визнаним, що навіть у випадку відносної динамічності джерел надходжень, автоматичного зв’язку між витратами та зміною обсягу капіталу може й не бути.

Параграф 6

Коли перерозподілені ресурси розподіляються відповідно до критеріїв, визначених в законодавстві, то положення даного параграфу будуть виконані, якщо з органами місцевого самоврядування будуть проводитись консультації під час підготовки відповідного законодавства.

Параграф 7

Пакетні дотації, або навіть дотації для конкретних секторів економіки є більш бажаними, з точки зору свободи дій місцевого самоврядування, ніж дотації, виділені на окремі проекти. Було б нереалістично очікувати, що всі дотації на конкретні проекти будуть замінені на загальні дотації, особливо для основних капіталовкладень, але сильна залежність від подібних ресурсів буде обмежувати свободу дії органів місцевого самоврядування з фінансових питань. Однак, частка, представлена дотаціями у загальному фінансовому потенціалі, значно варіюється між різними країнами, і велика доля спеціалізованих дотацій по відношенню до загальних дотацій може вважатись нормальною, якщо дотації в цілому становлять невелику частку від загальних надходжень.

Друге речення параграфу 7 статті 9 підкреслює, що надання спеціалізованих дотацій не скасовує свободи органів місцевого самоврядування проводити свою політику в межах їхньої власної компетенції.

Параграф 8

Для органів місцевого самоврядування є дуже важливим, щоб вони мали змогу брати позики для здійснення інвестицій. Однак, можливі джерела такого фінансування неминуче залежать від структури ринку капіталу кожної окремої країни; процедур та умов доступу до таких джерел, які можуть бути визначені в законодавстві.

Стаття 10


Параграф 1

Цей параграф присвячений співробітництву між органами місцевого самоврядування на функціональній основі, зокрема, з метою підвищення ефективності через спільні проекти, або виконання завдань, які вони не в змозі виконати самостійно. Подібне співробітництво може призводити до створення консорціумів або федерації органів влади, хоча правова база для створення таких органів може бути визначена у законодавстві.

Параграф 2

Параграф 2 присвячений асоціаціям, чиї цілі є більш загальними, ніж функціональні, яких стосується параграф 1, та метою яких є представлення інтересів всіх органів місцевого самоврядування окремого рівня або всіх органів місцевого самоврядування регіонального чи національного рівня. Право на участь в асоціаціях такого типу не передбачає визнання законного статусу цієї структури центральним урядом .

Для інструменту Ради Європи такого типу, є загальноприйнятим, що право на участь в асоціаціях національного рівня супроводжується паралельним правом на участь в міжнародних асоціаціях, діяльність більшості з яких націлена на сприяння європейській єдності у тих напрямках, які відповідають цілям статуту Ради Європи.

Однак, стаття 10.2 залишає за державами-членами вибір шляхів, законодавчого або іншого характеру, за допомогою яких цей принцип буде впроваджуватися.

Параграф 3

Безпосереднє співробітництво з окремими органами місцевого самоврядування інших країн теж повинно дозволятися, однак шляхи такого співробітництва мають відповідати правовим вимогам, які можуть існувати в кожній країні, та знаходитись в межах відповідних повноважень органів місцевого самоврядування.

Особливо актуальними у цьому відношенні є положення Європейської Рамкової Конвенції щодо транскордонного співробітництва між територіальними громадами та владами (від 21 травня 1980 року, ETS No. 106), хоча деякі форми співпраці не повинні обмежуватися лише прикордонними регіонами.


Стаття 11


Щодо засобів правового захисту мається на увазі доступ органів місцевого самоврядування до:

а. відповідного суду, або

б. еквівалентного, незалежного, законного органу, який має повноваження вирішувати та надавати відповідні консультації щодо того, чи відповідає та чи інша дія, бездіяльність, рішення, або інший адміністративний акт закону.

Як приклад: у країні можливо використати надзвичайний вид правового захисту, що називається зверненням щодо повторного судового розгляду, хоча адміністративні рішення не є об’єктом звичайного подання до суду. Такий правовий захист, що застосовується у випадку, коли рішення базується на вочевидь помилковому тлумаченні закону, відповідає вимогам цієї статті.

ЧАСТИНА ІІ

 

Стаття 12


Формулювання принципів місцевого самоврядування, закладене в Частині 1 Хартії, мало на меті узгодити широкий спектр правових систем та структур місцевого самоврядування, що існують в країнах-членах Ради Європи. Однак, є загальновизнаним, що окремі уряди все таки можуть стикатись з конституційними або практичними перепонами при приєднанні до деяких положень Хартії.

Ця стаття стосується затвердження системи “обов’язкового мінімуму”, вперше використаної у Європейській соціальній Хартії та яка визначає, що від Сторін Європейської Хартії місцевого самоврядування вимагається вважати для себе обов’язковими принаймні двадцять з тридцяти пунктів Частини 1 Хартії, з яких принаймні 10 пунктів мають належати до мінімуму із чотирнадцяти основних принципів. Однак, оскільки максимальною метою залишається імплементація всіх положень Хартії, Сторони спеціально наділені правом розширювати свої зобов’язання, коли вони вважатимуть це за можливе.

Стаття 13


В принципі, вимоги, викладені в Частині 1 Хартії, відносяться до всіх категорій або рівнів органів місцевого самоврядування в кожній країні-члені. Вони також потенційно застосовуються і до регіональної влади, де вона існує. Однак спеціальна правова форма чи конституційний статус певних регіонів (зокрема, в федеративних державах) можуть перешкоджати їм відповідати тим самим вимогам, що і місцеві влади. Більш того, в одній чи двох країнах-членах існує категорія органів місцевого самоврядування, які через свій невеликий розмір мають тільки незначні або консультативні функції. З метою врахування подібних виключних випадків стаття 13 дозволяє Сторонам Хартії виключати певні категорії влад з під дії Хартії.


Стаття 14


Ця стаття має на меті сприяти моніторингу застосування Хартії окремими сторонами, зобов’язуючи останніх надавати відповідну інформацію Генеральному секретарю Ради Європи. Особливо за умов відсутності спеціального органу, відповідального за нагляд за дотриманням Хартії, дуже важливо, щоб інформація щодо змін у законодавстві або інших заходів, які мають суттєвий вплив на місцеву автономію, як це визначено в Хартії, була доступною для Генерального Секретаря.

Статті 15-18


Прикінцеві положення, що містяться у статтях 15-18, сформульовані за принципом прикінцевих положень конвенцій і договорів, укладених в рамках Ради Європи.

Європейська хартія місцевого самоврядування


ПРЕАМБУЛА

Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Хартію,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням;
вважаючи, що одним з методів досягнення цієї мети є укладання угод в адміністративній галузі;
враховуючи, що місцеві влади є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму;
враховуючи, що право громадян на участь в управлінні державними справами є одним з демократичних принципів, які поділяються всіма Державами-членами Ради Європи;
переконані в тому, що це право найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні;
 переконані в тому, що існування місцевих влад, наділених реальними функціями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління;
усвідомлюючи, що збереження і зміцнення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії і децентралізації влади;
стверджуючи, що з цього випливає необхідність існування місцевих влад, які мають створені на демократичній основі директивні органи і широку автономію щодо своїх функцій, шляхи і засоби здійснення цих функцій, а також ресурси, необхідні для їх виконання,
погодились про таке:

Стаття 1
Сторони зобов’язуються вважати для себе обов’язковими, у порядку та обсязі, передбачених у статті 12 цієї Хартії, нижченаведені статті.



ЧАСТИНА І

Стаття 2
Конституційна та правова основа місцевого самоврядування
Принцип місцевого самоврядування визнається в національному законодавстві і, у міру можливості, в конституції.

Стаття 3
Концепція місцевого самоврядування
1. Місцеве самоврядування означає право i спроможність місцевих влад, в межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою частиною державних справ, під їх власну відповідальність та в інтересах місцевого населення.
2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законодавством.

Стаття 4
Сфера компетенції місцевого самоврядування
1. Основні повноваження i функції місцевих влад визначаються конституцією або законодавством. Однак це положення не перешкоджає наділенню місцевих влад повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до законодавства.
2. Місцеві влади, в межах закону, мають повне право вільно діяти за власною ініціативою щодо будь-якого питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу.
3. Муніципальні функції, як правило, здійснюються, переважно, тими владами, які мають найтісніший контакт з громадянином. Наділяючи тією чи іншою функцією інший орган, необхідно враховувати обсяг i характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії.
4. Повноваження, якими наділяються місцеві влади, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом.
5. Якщо повноваження делегуються місцевим владам центральним чи регіональним органом, місцеві влади, у міру можливості, мають право пристосовувати їх реалізацію до місцевих умов.
6. У процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються місцевих влад, з останніми мають проводитися консультації, у міру можливості, своєчасно i належним чином.

Стаття 5
Захист територіальних кордонів місцевих влад
Зміни територіальних кордонів місцевих влад не можуть здійснюватися без попереднього з’ясування думки відповідних територіальних громад, якщо можливо – шляхом проведення референдуму, якщо це дозволяється статутом.

Стаття 6
Відповідні адміністративні структури і ресурси для виконання місцевими владами їхніх завдань
1. Без шкоди для більш загальних законодавчих положень місцеві влади мають можливість визначати свої власні внутрішні адміністративні структури для їхньої адаптації до місцевих потреб і необхідності забезпечення ефективного управління.
2. Умови служби співробітників органів місцевої влади повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням особистих якостей та компетентності; для цього забезпечуються належні можливості професійної підготовки, винагороди та просування по службі.

Стаття 7
Умови здійснення функцій на місцевому рівні
1. Статус місцевих виборних представників передбачає вільне здійснення ними своїх функцій.
2. Він передбачає відповідне фінансове відшкодування витрат, здійснених під час виконання обов’язків, а також, у разі необхідності, відшкодування втрачених доходів або винагороди за виконану роботу і відповідний соціальний захист.
3. Будь-які функції та діяльність, які вважаються несумісними з мандатом місцевого виборного представника, визначаються законодавством або основоположними правовими принципами.

Стаття 8
Адміністративний нагляд за діяльністю місцевих влад
1. Будь-який адміністративний нагляд за місцевими владами може здійснюватися тільки згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законодавством.
2. Будь-який адміністративний нагляд за діяльністю місцевих влад, як правило, має на меті тільки забезпечення дотримання закону та конституційних принципів. Однак, вищі інстанції можуть здійснювати адміністративний нагляд за належністю виконання завдань, повноваження щодо яких були передані місцевим владам.
3. Адміністративний нагляд за місцевими владами здійснюється таким чином, щоб забезпечити пропорційність втручання контролюючого органу важливості інтересів, які він має намір охороняти.

Стаття 9
Фінансові ресурси місцевих влад
1. Місцеві влади мають право, в рамках національної економічної політики, на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень.
2. Обсяг фінансових ресурсів місцевих влад відповідає функціям, передбаченим конституцією або законом.
3. Принаймні частина фінансових ресурсів місцевих влад формується за рахунок місцевих податків та зборів, ставку яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону.
4. Фінансові системи, відповідно до яких місцевим владам надаються ресурси, повинні мати достатньо диверсифікований і підвищувальний характер для того, щоб забезпечувати можливість приводити наявні ресурси, наскільки це практично можливо, у відповідність до реального зростання вартості виконання завдань місцевих влад.
5. Захист більш слабких у фінансовому відношенні місцевих влад вимагає запровадження процедур усунення фінансових диспропорцій або аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вони повинні нести. Такі процедури або заходи не повинні зменшувати свободу дій, які місцеві влади можуть здійснювати в межах їхньої власної сфери компетенції.
6. З місцевими владами відповідним чином проводяться консультації щодо порядку виділення їм перерозподілених ресурсів.
7. У міру можливості, дотації місцевим владам не призначаються для фінансування конкретних проектів. Надання дотацій не скасовує основоположну свободу місцевих влад проводити свою політику в межах їхньої власної компетенції.
8. Для цілей здійснення позик для капітальних інвестицій, місцеві влади мають доступ до національного ринку капіталу в межах закону.

Стаття 10
Право місцевих влад на свободу асоціації
1. Місцеві влади мають право, виконуючи свої повноваження, співробітничати та, в межах закону, створювати консорціуми з іншими місцевими владами для виконання завдань, що становлять спільний інтерес.
2. Право місцевих влад бути членом асоціації з метою захисту і заохочення їхніх спільних інтересів, а також бути членом міжнародної асоціації місцевих влад визнається кожною Державою.
3. Місцеві влади мають право на умовах, які можуть бути передбачені законом, співробітничати з місцевими владами інших Держав.

Стаття 11
Правовий захист місцевого самоврядування
Місцеві влади мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і поваги до принципів місцевого самоврядування, які втілені у конституції чи національному законодавстві.

ЧАСТИНА ІІ
ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 12
Зобов’язання
1. Кожна Сторона зобов’язується вважати для себе обов’язковими принаймні двадцять пунктів частини І цієї Хартії, з яких принаймні десять пунктів мають належати до пунктів, які наведені нижче:
·                   стаття 2,
·                   пункти 1 і 2 статті 3,
·                   пункти 1, 2 і 4 статті 4,
·                   стаття 5,
·                   пункт 1 статті 7,
·                   пункт 2 статті 8,
·                   пункти 1, 2 і 3 статті 9,
·                   пункт 1 статті 10,
·                   стаття 11.
2. Кожна Договірна Держава, під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання чи затвердження, повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи, які пункти вона визначила відповідно до положень пункту 1 цієї статті.
3. Будь-яка Сторона, в подальшому в будь-який час, може повідомити Генерального секретаря про те, що вона вважає для себе обов’язковими будь-які пункти цієї Хартії, які вона ще не прийняла згідно з положеннями пункту 1 цієї статті. Такі взяті в подальшому зобов’язання вважаються складовою частиною ратифікації, прийняття чи затвердження Стороною, яка надсилає таке повідомлення, i набирають такої ж чинності з першого дня місяця, що наступає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 13
Влади, до яких застосовується Хартія
Принципи місцевого самоврядування, що містяться в цій Хартії, застосовуються до всіх категорій місцевих влад, існуючих в межах території відповідної Сторони. Однак кожна Сторона, під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання чи затвердження, може визначити категорії місцевих або регіональних влад, якими вона має намір обмежити сферу застосування цієї Хартії або які вона має намір вилучити з неї. Вона може також включити в сферу застосування цієї Хартії інші категорії місцевих або регіональних влад шляхом подання в подальшому відповідного повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 14
Надання інформації
Кожна Сторона надсилає Генеральному секретарю Ради Європи всю відповідну інформацію, що стосується законодавчих положень або інших заходів, вжитих нею з метою дотримання положень цієї Хартії.

ЧАСТИНА III

Стаття 15
Підписання, ратифікація та набрання чинності
1. Цю Хартію відкрито для підписання Державами-членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації, прийняттю чи затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Ця Хартія набирає чинності в перший день місяця, що наступає після закінчення тримісячного періоду від дати, на яку чотири Держави-члени Ради Європи висловили свою згоду про обов’язковість для них цієї Хартії відповідно до положень попереднього пункту.
3. Стосовно будь-якої Держави, яка висловлюватиме свою згоду про обов’язковість для неї цієї Хартії після набрання нею чинності, Хартія набирає чинності в перший день місяця, що наступає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 16
Територіальне застосування
1. Будь-яка Держава, під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання, може визначити територію або території, до яких застосовуватиметься ця Хартія.
2. Будь-яка Держава може в подальшому в будь-який час заявою на ім’я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Хартії на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві. Щодо такої території Хартія набирає чинності в перший день місяця, що наступає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.
3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, може стосовно до будь-якої території, визначеної в цій заяві, бути відкликана шляхом подання повідомлення на ім’я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що наступає після закінчення шестимісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 17
Денонсація
1. Будь-яка Сторона може денонсувати цю Хартію в будь-який час після закінчення п’ятирічного періоду від дати, на яку Хартія набрала для неї чинності. Відповідне повідомлення надсилається Генеральному секретарю Ради Європи за шість місяців до дати денонсації Хартії. Така денонсація не зашкоджує чинності Хартії для інших Сторін, якщо їх кількість на протязі всього часу становить не менше чотирьох Сторін.
2. Будь-яка Сторона може, відповідно до положень попереднього пункту, денонсувати будь-який прийнятий нею пункт частини I Хартії, якщо ця Сторона продовжує вважати для себе обов’язковими ту кількість і категорію пунктів, які визначені в пункті 1 статті 12. Будь-яка Сторона, яка після денонсації того чи іншого пункту більше не задовольняє вимогам пункту 1 статті 12, вважається такою, що денонсувала саму Хартію.

Стаття 18
Повідомлення
Генеральний секретар Ради Європи повідомляє Держави-члени Ради Європи про:
a.               будь-яке підписання;
b.                здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи затвердження;
c.                будь-яку дату набрання чинності цією Хартією відповідно до статті 15;
d.                будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень пунктів 2 і 3 статті 12;
e.               будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень статті 13;
f.                  будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цієї Хартії.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цю Хартію.
Вчинено у Страсбурзі п’ятнадцятого дня жовтня місяця 1985 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цієї Хартії кожній Державі-члену Ради Європи.



[1] Нижче наведено текст Пояснювальної записки до ЄХМС (неофіційний переклад).

3 коментарі:

  1. Привіт джентльмени і леді,
    Я надати кредитів для всіх, хто хоче фінансової допомоги. Це за позикою між зокрема з дуже простий, точний і швидко умов.
    Електронна пошта: v.zacharias87@gmail.com
    Будь ласка, зв'яжіться зі мною, якщо вам потрібна мені.

    ВідповістиВидалити
  2. Здрастуйте, пан Паул Моріц, законний та надійний кредитний кредит. Я надаю кредити на чітких та зрозумілих умовах на 3% відсоткової ставки. Я виділяю бізнес-позики, особисті кредити, студентські позики, автокредити та кредити для погашення векселів. Якщо вам потрібна позика, то вам потрібно негайно зв'язатися зі мною за адресою: paulhelpfund@yahoo.com

    Бог благословляє тебе.

    З повагою,

    Пан Мориц
    Електронна пошта: paulhelpfund@yahoo.com

    ВідповістиВидалити
  3. Вам потрібна особиста або комерційна кредит без стресу та швидкого затвердження? Якщо так, будь ласка, зв'яжіться з нами, надішліть електронною поштою herofinancein@gmail.com, whatsapp +917338386140

    ВідповістиВидалити

- КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - Стаття 5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. -
- Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 19. Конституції України -

НАЙЦІКАВІШЕ В БЛОЗІ