Правова природа міжнародних стандартів місцевого
самоврядування
При дослідженні проблем реалізації
Україною міжнародних стандартів місцевого самоврядування неможливо не
торкнутися проблеми становлення і формування самих міжнародних стандартів такої
діяльності, юридичної природи таких стандартів. Практично як стандарти
виступають міжнародні норми, що регламентують основні принципи, форми й методи
здійснення муніципальної діяльності, прийняті державами світу в рамках
міжнародних міждержавних організацій.
Особливостями міжнародних стандартів у
цій сфері є те, що вони регламентують спільно вироблені державами принципові
підходи і міжнародно-легальні принципи становлення, формування і функціонування
інституту місцевого самоврядування на території конкретних держав. Закріплення
таких положень на рівні співтовариства держав, з допомогою рамкових норм
міжнародного права, свідчить про важливість цього інституту не тільки в
національному (внутрішньодержавному), а й у міжнародному аспекті, що
характеризується актуалізацією і глобалізацією предметів правового регулювання.
Отже, міжнародні стандарти функціонування місцевої демократії належать до
міжнародних конвенцій спеціального порядку, що встановлюють правила, визнані
більшістю держав. Причому в деяких з них зазначається, що міждержавні угоди, що
укладаються у сфері управління, прямо зумовлені прагненням досягти "більш
сильної
єдності" між державами (Преамбула
Європейської хартії про місцеве самоврядування 1985 р.)' або затверджується, що
вони приймаються зі спеціальною метою: "бути для всіх націй стандартом, до
якого слід прагнути, намагаючись досягти більш демократичного процесу,
поліпшуючи, таким чином, добробут свого населення" (Преамбула Всесвітньої
Декларації місцевого самоврядування 1985 р.)2.
В аспекті формування міжнародних
стандартів інтерес становить не тільки спільна діяльність держав з розробки
основних міжнародних угод концептуального характеру, а й процес одностороннього
приєднання держав до вже розроблених міжнародних документів, які включають
міжнародні стандарти. Можна стверджувати, що прийняття двома і більше державами
міжнародних угод з широкого кола питань міжнародних відносин, їх подальша
легалізація і реалізація — це процес розробки, визнання, взяття зобов'язань з
виконання і реалізації міжнародних правил поведінки, що мають нормативний,
типологічний, стереотипний характер і внаслідок своєї обов'язковості,
повторюваності та гіпотетичного передбачення стають стандартами.
Отже, міжнародні
стандарти — це
норми міжнародного права, які містяться в міжнародних договорах, що розробляються
державами в рамках міжнародних міжурядових організацій (ММУО). На процеси
розроблення таких норм впливають глобальні тенденції інтернаціоналізації
міжнародного життя. Вони опосередковано впливають на внутрішньодержавні й
міждержавні відносини, в результаті чого суб'єкти міжнародного права
розробляють стандартизовані правила поведінки і визнають їх юридично
обов'язковими. Таким чином, міжнародні стандарти уявляються як "правовий
провісник" майбутньої людської цивілізації, що усвідомлює себе єдиним
цілим, вони відбивають якісно новий рівень свідомості людської цивілізації —
усвідомлення всесвітньої спільності.
Використання міжнародно-правових норм і
стандартів у нормативному регулюванні організації і функціонування місцевого
самоврядування є дуже своєчасним. Входження України у світове співтовариство як
повноправного члена наділило її певними обов'язками з реалізації своїх
міжнародно-правових зобов'язань не тільки на міжнародній арені, а й у себе в
країні. З останнім виникають істотні складності, зумовлені як важкою
економічною кризою, в якій опинилася Україна, і, як наслідок, відсутністю
матеріальних умов і політичної волі, так і особливостями менталітету народу,
який прожив і виростив не одне покоління в умовах тоталітарного мислення, що
припускає досить низький рівень і правосвідомості, і правової культури.
Процес створення міжнародних стандартів
у Західній Європі виявився відбитком інтеграційних процесів, що відбуваються на
території західноєвропейських держав. Ці процеси розпочалися ще з 1949 p., з
моменту створення Ради Європи (далі — РЄ) — регіональної ММУО, що об'єднує
сьогодні 43 держави континенту. Домінантою філософської ідеї РЄ є права людини,
їх визнання в рамках держав, а також охорона і захист на внутрішньодержавному і
міжнародному рівнях. Це знайшло своє закріплення у ст. З Статуту РЄ, яка
говорить, що "кожен член Ради Європи в обов'язковому порядку зобов'язаний
визнати принципи верховенства права і здійснення прав і свобод людини всіма
особами, котрі перебувають під його юрисдикцією, щиро й ефективно
співробітничати в досягненні мети Ради Європи"1. Свідченням реалізації
цієї мети є понад 150 різного роду конвенцій і угод, що обіймають різні аспекти
захисту прав людини, охорони навколишнього природного середовища, культури,
спорту і фахової освіти.
Немає коментарів:
Дописати коментар