ДОДАТКОВО ПРО СТАТУС ГРОМАДСЬКОГО ДЕПУТАТА

Скупий платить двічі (Народна мудрість)

Коли я почав вести широку пропаганду з відновлення представництва громадян територіальної громади депутатами місцевих рад за квотами виборів місцевих рад відповідно до закону 1987року (один депутат приблизно від 350 жителів

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4830-09) до критики «своїми» (які вже мають намір отримати посади «контролерів» в діючій олігархічній системі) долучилося більш різке засудження моїх пропозицій представниками олігархічних сил. На щастя, дискусія була публічною і мої аргументи захисту своїх переконань знайшли значний відгук аудиторії. В моїй голові «дискусія» продовжувалася і після закінчення засідання і віднайшлося ще немало додаткових аргументів захисту, які я й викладаю.

1).360 депутатів (мова йшла про 110-тисячне місто Павлоград) – це неефективна радянська система, що себе давно дискредитувала. Навіть сучасні 46 – і то багато.

В радянські часи ця система була задумана для показного «народовладдя», тому що формувалася за вказівками компартії із пристосуванців, і вибори були «без вибору». Всі питання в таких «радах» розглядалися формально і приймалися «єдіногласно». Думали одне, говорили «що треба партії», а робили «своє». Прогресивна форма Рад місцевими партфункціонерами була штучно нейтралізована їх наповненням слухняними маріонетками, а не представниками народу.

Від радянських часів мною пропонується використати лише форму (як значне демократичне досягнення), яке захищене статтею 22 нині чинної Конституції, і тому є законна підстава цю форму повернути до чину.

Для наповнення цеї форми реальним ефективним народовладдям вводиться вимога щодо проживання депутата в своєму окрузі, а щоби новітня номенклатура не могла прописати своїх ставлеників по округах напередодні виборів – вводиться додаткова вимога постійного проживання кандидата в депутати 3-5 років до виборів.

2) 360 депутатів «розірвуть на клапті благеньке одіяло місцевого бюджету» бо кожен тягтиме у свій округ.

Це буде неможливо з кількох причин.
По-перше. Існує Генеральний план розвитку міста, який має силу закону і не допускає свавільного розпорядження бюджетом і землями міста. Цей план формується на замовлення всіх депутатів і приймається всіма депутатами. До речі – Генеральні плани вже давно існують практично у всіх містах і інших адміністративних одиницях держави. Порядок внесення змін до генплану обумовлюється в Статуті територіальної громади (ТГ) і вводится в дію лише на наступний бюджетний рік.
По-друге. Бюджет формується фахівцями виконавчого комітету на замовлення всіх депутатів міської ради і в строгій відповідності з Генеральним планом розвитку адміністративної території (міста, села, селища і т.д.), затверджується на сесії усіма депутатами, і передається до виконання виконкому.
По-третє. Депутат не має безпосереднього доступу до бюджету.
По-четверте. Статутом передбачено простий механізм відкликання депутата.

3). 360 депутатів – на них треба багато витрат – витрати на компенсацію зарплати за дні участі в сесіях міськради, на публікацію і розсилку матеріалів до сесій і засідань комісій тощо.

Ці витрати будуть, але вони незначні, порівняно з вигодами громади від ефективної роботи депутатів. У відповідності з Статутом ТГ, депутат наділяється аферентними функціями, –тобто це збір інформації, її узагальнення і передача виконавчим органам для формування проектів бюджету, проектів рішень міської ради, для здійснення функціональних обовязків виконавчих служб, а також функцій контролю дотримання законів держави та Статуту ТГ на своїй адміністративній території та у зовнішніх відносинах.
Чим більше депутатів у місцевій раді, тим менший депутатський округ, тим легша і тому повніша і успішніша робота депутата, який виконує свої функції на громадських засадах. http://lelekasicheslav.blogspot.com/2014/07/blog-post_8.html

В радянські часи для партійних керівників інформація з газет не годилася, тому для збору реальної (правдивої) інформації при місцевих відділеннях КДБ утримувалися на платній основі (60 руб/міс) нештатні інформатори (ціла мережа), були виділені по місту явочні квартири, де відбувалися зустрічі інформаторів з своїми кураторами. Скільки інформаторів було в УССР, не уявляю, а про ГДР читав, що один на десять дієздатних громадян був інформатором Штазі. (Колишній полковник МДБ ГДР Готхольд Шрамм каїться:  “Зараз я розумію, що нам не потрібна була така величезна агентурна мережа. Ми дуже боялися можливих наслідків. Нам треба було більше довіряти людям” http://archeos.org.ua/?p=4061 ) «2 января 2001 года на немецком сайте в Интернет был размещен в свободном доступе список 100 тыс. агентов "Штази"».  http://www.agentura.ru/dossier/german/stasi/

Протиставлена народові влада ніколи не жаліла бюджетних (наших) грошей на контроль настроїв народу, щоб вчасно запобігати можливим революційним подіям, які несуть загрозу втрати доступу можновладців до «корита». А щоб запобігти встановленню контролю за СВОЄЮ НАРОДНОЮ ВЛАСНІСТЮ нам пропонують економити на канцтоварах, щоб потім відібрати все (і зекономлене на канцтоварах теж); і нав’язують нам стереотипи продажності депутатів (при цьому у власних інтересах захищають їх недоторканністю); про великий депутатський корпус нам вдовбують, що це марнотратство, а на таємну агентурну мережу для захисту своїх шкурних інтересів бюджетних (наших) грошей не жаліють…

Ми маємо твердо усвідомити, що позитивні зміни можливі лише після радикальної зміни системи соціальних відносин і побудови держави національного солідаризму власними силами в умовах незалежності і неприєднання. І починати треба з юридичної формалізації самоврядування територіальних громад – разом власників усіх багатств країни і єдиної найвищої влади. В іншому випадку всі зусилля і жертви, які поніс і продовжує нести наш народ – марні.

Володимир Степаненко, член координаційної ради
асоціації громадських обєднань Дніпропетровщини «ХІД».

23.07.2014р.