- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

субота, 1 жовтня 2016 р.

Структура і завдання органів місцевого самоврядування Норвегії та їх взаємодія з державною владою

У Норвегії діє дворівнева система місцевого самоврядування – 19 графств і 431 муніципалітет. Найбільше графство Норвегії – Фіннмарк (49 тис. км2, 74 тис. жителів, 1,5 на 1 км2, 19 муніципалітетів), найменше графство – Вестфолд (2,2 тис. км2, 210 тис. жителів, 88,8 на 1 км2, 14 муніципалітетів). Найбільший муніципалітет країни – Осло (512 тис. жителів), найменший – Утсіра (233 мешканця).

Столиця Норвегії Осло має особливий статус – вона одночасно є і графством, і муніципалітетом. У 159 норвезьких муніципалітетах мешкає менш ніж 3 тис. жителів, у половині – менш як 5 тис., і лише у 12 муніципалітетах чисельність населення сягає понад 50 тис. Таким чином, хоч муніципалітетів у Норвегії і багато, проте вони невеликі за розміром.
Усі норвезькі муніципалітети і графства є членами Асоціації місцевої та регіональної влади Норвегії. У рамках Асоціації діє 500 муніципальних підприємств, здійснюються консультації і навчальні семінари для муніципальної влади. У центральному офісі Асоціації в Осло працює 160 людей. Загалом, включно з регіональними представництвами, в Асоціації зайнято 220 осіб.
Норвегія має давню традицію місцевого самоврядування. Саме в Норвегії було прийнято перший у Європі закон про місцеве самоврядування („Акт про ольдерменів”, 1837 р.). Наразі діє і «Закон про місцеве самоврядування» (1992 р.). Окрім того, самоврядна діяльність регулюється «Законом про суспільне управління», «Законом про свободу інформації», іншими законами за окремим напрямам та повноваженнями органів місцевої влади. Водночас, норми про регіональне і місцеве самоврядування не прописані в Конституції Норвегії; обов’язки муніципалітетів регулюються Парламентом Норвегії (Стортингом). У результаті, муніципалітети та графства можуть робити більше, ніж зобов’язані, однак не вправі перебирати на себе відповідальність за те, що Стортинг доручив іншим гілкам і рівням влади.

Історичний розвиток Норвегії

-         Незалежність до 1530 р.
-         Провінція Данії, 1530–1814 рр.
-         Норвезька Конституція, 17 травня 1814 р.
-         Конституційна монархія
-         Союз зі Швецією, 1814–1905 рр.
-         Парламентаризм від1884 р.
-         Акт про ольдерменів, 1837 р.
-         Закон про місцеве самоврядування, 1992 р.
-         Прямі вибори радників графств, 1974 р.
-         Виборче право: чоловіки з 1898 р., жінки з 1913 р.,
право голосу з 18 років

Діє у Норвегії і Закон про експерименти, який дозволяє подати до профільного міністерства заявку на локальну зміну законодавства або стосовно розширення повноважень муніципалітетів. Наприклад, сьогодні в рамках такої законодавчої можливості у 29 муніципалітетах Норвегії відбуваються прямі вибори мерів (однак статистика не засвідчує, що це підвищує інтерес виборців до муніципальних виборів).
В Уряді Норвегії існує спеціальне Міністерство місцевого самоврядування і регіонального розвитку, яке опікується питаннями самоврядування. На рівні графств державу представляють регіональні губернатори, які слідкують за балансом місцевого бюджету, громадянською обороною та екологією, а також агенції управління, які виконують урядові завдання відповідного урядового міністерства на регіональному рівні.
Норвезькі муніципалітети не підпорядковуються ні Урядові країни, ні графствам. Вибори як до графств, так і до муніципалітетів відбуваються на пропорційній основі раз на чотири роки. В середньому активність населення на місцевих виборах у Норвегії становить 60%. Дозволяється голосувати, надіславши листівку поштою, розглядається можливість введення процедури електронного голосування.
Графства і муніципалітети виконують відмінні функції і мають автономні бюджети. Доходи муніципалітетів сьогодні складають 17,8% ВВП Норвегії (без нафтового сектора). Середній річний бюджет муніципалітету, де мешкає, приміром, 5 тис. жителів, дорівнює 30 млн. євро на рік. 45% прибутків муніципалітетів – доходи від податків, понад 20% – державні цільові та нецільові дотації муніципалітетам. У країні діє кілька систем збирання податків: муніципальну частину податків міста збирають самостійно, не послуговуючись державною податковою системою. Кількість працівників муніципального сектора наразі становить 20% зайнятого населення країни. Рівень безробіття у Норвегії – 3,4%.
До зони відповідальності муніципалітетів належать: дитячі дошкільні заклади, початкова і середня неповна освіта, первинні пункти медичної допомоги, служби соціального страхування, догляд за людьми літнього віку та інвалідами, культура і спорт, церква, комунальне господарство (водогін, каналізація, вивіз сміття), місцеве планування та землекористування.
Відповідальність графств: старші класи середньої школи, середня спеціальна освіта та регіональний розвиток: дороги і громадський транспорт, регіональне планування, бізнес і промисловість, культура (музеї, бібліотеки, історичне надбання). Утримання лікарень фінансується державою.
У Норвегії також існує практика делегування повноважень містам. У певний період муніципалітети колективно виступили проти виконання делегованих повноважень, які не відповідали можливостям міських бюджетів. У результаті державні рішення були переглянуті.
Згідно з вимогами норвезького законодавства, кожне місто повинно мати обов’язковий річний і чотирирічний плани розвитку, затверджені муніципальною радою. Окрім того, на муніципальному рівні приймаються стратегічні плани розвитку на період від 5 до 12-ти років (за бажанням муніципалітету), які обов’язкові для щорічного виконання та звітування.
У країні функціонує „чорний список” кредитоотримувачів. Якщо міський бюджет незбалансований і в ньому кілька років поспіль спостерігається високий рівень дефіциту, то місто втрачає можливість брати нові кредити. Питання збалансованості місцевих бюджетів перебувають під наглядом губернаторів.
У Норвегії діє дві системи місцевого самоврядування: ольдерменівська (з 1837 р.) і парламентська (з 1992 р.). Остання функціонує лише у трьох великих містах країни та декількох графствах. Відповідно до парламентської системи, на прямих виборах обирається парламент міста (в Осло – це 59 осіб), із членів якого обирають міністрів до уряду міста. Кожний міністр відповідає за певну сферу міського розвитку.
Згідно з вимогами системи ольдерменів, муніципалітет повинен мати раду місцевих депутатів (ольдерменів) і правління, а також мера та віце-мера, обраних із числа ольдерменів. Правління складається із 25% депутатів ради і має відбивати співвідношення політичних сил у раді. Мер та віце-мер є членами правління ольдерменів. У складі ради діють і постійні комітети.
У норвезьких муніципалітетах розділені адміністративна та політична функції. Саме адміністрація муніципалітету, яку очолює призначений голова і до складу якої входять наймані чиновники, надає послуги населенню.
У Норвегії функціонує „трикутник місцевої демократії”: 1) мер і рада муніципалітету, 2) голова правління та чиновники, 3) мешканці міста. При цьому на рівні кожного муніципалітету запроваджена посада омбудсмена, який опікується дотриманням прав і свобод громадян.
Мер міста не наділений незалежною або самостійною владою. До його обов’язків належить:
§                    бути головою ради і правління ради;
§                    представляти муніципалітет перед законом і в усіх зовнішніх справах;
§                    за бажання брати участь та виступати під час засідань усіх політичних структур, підпорядкованих раді;
§                    одноосібно приймати рішення з окремих непринципових питань (якщо рада делегувала меру це право).
Обов’язки голови адміністрації муніципалітету:
§         відповідати за правильну підготовку всіх питань для комітетів ради;
§         за бажання бути присутнім і виступати на засіданнях усіх політичних структур;
§         приймати рішення (якщо рада делегувала йому таке право).
Посада голови адміністрації є неполітичною. Його призначає рада муніципалітету.
Співвідношення обов’язків мера та голови адміністрації:
§         Мер відповідає за: складання порядку денного для засідань ради та виконкому, перевірку правильності підготовки питань для прийняття політичних рішень. При цьому він не може особисто давати доручення голові адміністрації.
§         Голова адміністрації відповідає за: підготовку питань для порядку денного та проекти рішень з цих питань, виконання політичних рішень ради, щоденну діяльність місцевої влади відповідно до прийнятих політичних рішень і напрямів. Саме голова адміністрації, а не мер, відповідає перед муніципальною радою.
Відносини між мером та головою адміністрації мають характер незалежності і взаємозалежності. Вони повинні створювати дует, а не провадити дуель.
Нині розробляється модель реформи місцевого самоврядування в Норвегії на рівні регіонів. У країні вбачають за необхідне створення замість 19 графств 7-ми або 9-ти регіонів, що, вірогідно, означатиме і певний перерозподіл повноважень та відповідальності між місцевим і регіональним рівнями самоврядування.

Головні цінності, які поділяють громадяни Норвегії:
-         відповідальність за родину – 76%
-         платити податки – 64%
-         повага до людей іншої віри – 64%
-         голосувати під час виборів – 62%
-         допомагати тим, хто потребує допомоги – 59%
-         дотримуватися законів – 44%
-         стежити за важливими процесами в суспільстві – 36%
-         балотуватися на виборах – 5%


Еліта Какуле,
радник Асоціації місцевої та регіональної влади Норвегії, координатор проектів для пострадянських країн


Немає коментарів:

Дописати коментар

- КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - Стаття 5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. -
- Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 19. Конституції України -

НАЙЦІКАВІШЕ В БЛОЗІ