- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

середа, 16 вересня 2015 р.

ГАРАНТІЇ ПРАВ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Сучасний стан розвитку українського суспільства характеризується появою нових актуальних для населення теоретичних і практичних проблем, які широко обговорюються й стають предметом наукових дискусій. Активізація муніципальної реформи в Україні передбачає підвищення ролі територіальних громад у процесі формування громадянського суспільства в державі.

Мета реформування місцевих органів самоврядування передусім передбачає формування дієздатних територіальних громад. Адже саме ці громадські утворення спроможні самостійно вирішувати нагальні проблемні питання місцевого значення, а відтак у повному обсязі ефективно забезпечити реалізацію прав і свобод людини та громадянина, покращити якість життя людей, сприяти стабільності в суспільстві. Наріжним каменем у процесі формування дієздатних територіальних громад є питання місця та ролі громадян – членів територіальних громад – у системі місцевого самоврядування, ступеня їх участі в розв’язанні проблем на місцях і гарантованість реалізації цих процесів. 
Натомість, юридична невизначеність статусу членів територіальних громад є нині основною причиною стримування розвитку локальної демократії, гальмуючи формування дієздатних і самодостатніх муніципальних спільнот. Безумовно, що успішне розв’язання цих життєважливих питань має пріоритетне значення у сфері забезпечення ефективної діяльності всієї управлінської системи в державі відповідного до трансформаційних змін у суспільстві.
Сучасні реалії розвитку локальної нормотворчості в Україні засвідчують, що, на жаль, з часу проголошення курсу на її реформування цей сегмент не розвивається. Відтак, розбудова статусу й ролі територіальних громад в Україні сприятиме формуванню нормативної бази муніципальних утворень, насамперед у напрямі прийняття статутів територіальних громад. Саме на рівні статутів мають у повному обсязі регламентуватися різні форми участі членів муніципальних утворень у здійсненні місцевого самоврядування, визначатися й закріплюватися територіальні, матеріальні, фінансові, економічні, культурні, організаційні та духовні засади діяльності конкретних територіальних співтовариств, що, врешті, стане запорукою повноцінного забезпечення муніципально-правового статусу особи.
 
Таким чином, одним з найважливіших напрямків державотворення в Україні залишається процес оптимізації організації та діяльності територіальних громад. Загальновідомо, що розбудова демократичної та соціальної держави неможлива без дієвої системи місцевого самоврядування, створення правомочних територіальних громад, члени яких активно беруть участь у процесі управління усіма місцевими справами, захищаючи свої інтереси й задовольняючи потреби.
 
Реалізація проблем територіальних громад неможлива без наукового супроводження питань, пов’язаних із визначенням правового статусу їх членів, окресленням їх ролі й місця у здійсненні усіх функцій місцевого самоврядування.
 
Зважаючи на актуальність проблематики, окремі аспекти цієї багатопланової проблеми, передусім статусу територіальної громади, її членів і відповідних юридичних гарантій, були предметом дослідження багатьох вітчизняних і закордонних науковців: Б.В. Авер’янова, Г.В. Атаманчука, С.А. Авак’яна, М.О. Баймуратова, Г.В. Барабашева, О.В. Батанова, В.І. Борденюка, С.М. Братуся, І.П. Бутка, А.С. Васильєва, А.З. Георгіца, І.П. Голосніченка, Л.Є. Горьового, В.А. Григор’єва, А.П. Гриника, Є.В. Додіна, І.І. Дробота, І.В. Дробуша, В.М. Кампа, Ф.Л. Кнемайера, Ю.М. Козлова, К. Колпакова, М.І. Корнієнка, В.В. Кравченка, В.С. Куйбіди, М.І. Корнієнка, Б.П. Курашвілі, В.В. Кравченка, О.О. Кутафіна, Н.Р. Нижник, Б.І. Ольховського, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, М.О. Пухтинського, П.А. Трачука, Ю.О. Тихомирова, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.Є. Чиркіна та інших дослідників.
Серед іноземних учених-юристів, які досліджували відповідні аспекти становлення й розвитку інститутів місцевої демократії, треба назвати К. Адріана, Д. Бернса, Р. Гамельтона, Г. Єллінеку, А. де Токвіля, Дж. Хіллера, Л. Штейна, П. Хогета й ін.
З метою визначення та обґрунтування актуальності теми дослідження в роботі вивчено стан наукової розробленості питань гарантування прав територіальної громади на матеріалі докторських і кандидатських дисертацій, захищених в Україні за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право. Отримані результати засвідчили відсутність серед масиву цього роду праць комплексних досліджень, присвячених гарантіям прав територіальних громад.
 
Нормативно-правову базу дослідження склали Конституція України та чинне законодавство України, а також правові акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування, у тому числі й статути територіальних громад.
 
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм змістом і спрямованістю наукового пошуку тема дисертаційного дослідження відповідає Пріоритетним напрямкам наукових досліджень Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ на 2009-2012 роки, схвалених Вченою радою Інституту від 19.11.2008 р. (протокол №3).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження та визначення гарантій прав територіальної громади. Відповідно до мети ключовими напрямами наукового аналізу й пошуку стало: виокремлення поняття територіальної громади; систематизація основоположних ідей гарантій її прав; висвітлення основних видів гарантій прав територіальних співтовариств та виявлення місця статуту цього утворення у загальній системі гарантій.
Сформульована мета реалізовувалася постановкою та розв’язанням таких завдань:
– встановленням концептуальних підходів до розуміння місцевого самоврядування на тлі історичного розвитку суспільства;
 
– конкретизуванням змісту поняття та ознак територіальної громади;
– виокремленням і систематизацією гарантій місцевого самоврядування і з’ясуванням місця у цій системі гарантій прав територіальної громади;
– розкриттям сутності інституційно-правових гарантій прав територіальних суб’єктів;
– з’ясуванням особливостей процесуальних гарантій їх прав;
– визначенням правової природи, форм, структури та змісту статуту територіальної громади;
– дослідженням предмету статутного регулювання;
– аналізом практики розробки, прийняття та зміни статуту територіальної громади;
– виробленням практичних рекомендацій з удосконалення процесу створення та прийняття статутів муніципальних утворень.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають, формуються та функціонують у процесі забезпечення прав територіальної громади, конституціоналізації муніципального статусу особистості.
Предмет дослідження становить система гарантій прав територіальних громад, роль і місце статуту територіальної громади в цій системі.
Методологічна основа дослідження. Для досягнення поставленої мети й реалізації окреслених завдань використовувалися сучасні методи пізнання, що сприяло комплексному аналізу досліджуваних явищ.
Філософсько-методологічну базу роботи сформували принципи, закони й категорії діалектики. З позицій історико-правового методу було досліджено вітчизняне законодавство в сфері місцевого самоврядування. Порівняльно-правовий та системно-структурний методи використовувався при з’ясуванні практики прийняття статутів муніципальних утворень у різних країнах, визначенні місця гарантій участі членів територіальних громад у місцевому самоврядуванні серед загальної системи гарантій. Разом із названими також широко використовувалися загальнонаукові методи пізнання, зокрема, логічний аналіз та методи спостереження, доказування, спростування і судження, синтезу та аналогії, порівняння, узагальнення, походження від абстрактного до конкретного та ін. Крім цього, з метою узагальнення практики й аналізу первинної інформації застосовувалися структурно-функціональний, соціологічний, статистичний методи.
 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні основ гарантій прав територіальних громад. А саме, у дисертації
 
Уперше:
– доведено, що гарантії прав територіальної громади є сукупністю політичних, економічних, соціальних, культурно-духовних, інституційно-правових і процесуальних норм, умов і засобів забезпечення безпосереднього здійснення прав членів муніципальних утворень у сфері реалізації питань місцевого значення;
– визначено та охарактеризовано систему гарантій прав територіальних утворень, до якої віднесено інституційно-правові (що реалізують правову, організаційну й матеріально-фінансову самостійність місцевого самоврядування) та процесуальні гарантії (що забезпечують виконання повноважень територіальних громад і здійснюють їх захист);
– обґрунтовано потребу розробки та прийняття статутів територіальних громад на основі соціального запиту безпосередньо її членами на місцевому референдумі, що надасть цьому акту демократичності та найвищої юридичної сили відносно інших актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування;
– розроблено пропозиції щодо механізму розробки статуту територіальної громади шляхом залученням до цього процесу широких верств населення, учених і фахівців наукових установ та організацій; зокрема, розроблено анкети для опитування думки членів територіальних громад стосовно питань місцевого самоврядування, анкети-пропозиції та анкети для опрацювання внесених пропозицій.
Удосконалено:
– поняття «статут територіальної громади», під яким розуміється підзаконний, локальний, основоположний нормативно-правовий акт, що володіє найвищою юридичною силою по відношенню до інших правових актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятий представницьким органом місцевого самоврядування або населенням територіальної громади, який закріплює принципи і структуру організації місцевого самоврядування, встановлює норми, обов’язкові для місцевих жителів, муніципальних органів влади, громадських організацій, посадових, фізичних і юридичних осіб в межах територіальної громади, необхідні для ефективного розвитку території, благополуччя населення, вільного волевиявлення кожного її члена;
– розуміння першочерговості проблеми відсутності в Україні законодавчого визначення місця та ролі статуту територіальної громади в правовій системі держави, яке стає перешкодою на шляху формування демократичних, самостійних, правомочних і самоврядних територіальних спільно;
 
– критерії класифікації гарантій місцевого самоврядування, які залежно від суб’єкта своєї дії поділяються на гарантії: а) прав територіальної громади (у тому числі й органів самоорганізації населення); б) діяльності представницьких органів місцевого самоврядування; в) функціонування виконавчих органів місцевого самоврядування.
Дістали подальшого розвитку:
– положення теорії муніципального права стосовно статусу територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування в Україні, її ролі в формуванні демократичних засад діяльності держави;
– положення стовно гарантій місцевого самоврядування, що є загальними відносно гарантії прав територіальних громад та являють собою сукупність правових засобів й умов реалізації прав територіальних спільнот зі здійснення місцевого самоврядування;
 
– методологічна позиція на обґрунтування того, що наука муніципального права є складовою загальнотеоретичної розробки системи гарантій прав територіальних громад з метою їх подальшого впровадження в законодавство.
Практичне значення одержаних результатів. Виведені положення та висновки впроваджувались дисертантом у практичній діяльності, як члена науково-дослідної групи при підготовці Статуту територіальної громади міста Ялти.
На основі результатів дисертаційного дослідження підготовлені програми, відповідні лекції та семінарські заняття з навчальних курсів «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні», «Конституційне право України», «Робота юриста в органах місцевого самоврядування». Додатково, результати дисертаційного дослідження апробовувалися в навчально-педагогічному процесі зі слухачами Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ.
Сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки можуть бути використані у декількох напрямах:
– у нормотворчій діяльності – для удосконалення законодавства в сфері місцевого самоврядування, а також при розробці статутів територіальних громад (розробка опитувальних анкет, методичних посібників, створення тексту й додатків);
– у правозастосовчій діяльності – для підвищення ефективності діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування та державного управління;
– у науково-дослідній сфері – при проведенні науково-дослідної роботи студентів, аспірантів, викладачів муніципального права, підготовці наукових видань, а також для подальшого вивчення проблем функціонування різноманітних територіальних утворень;
– у навчальному процесі – для викладання лекцій, проведення практичних і семінарських занять з муніципального, адміністративного й конституційного права.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження доповідалися та отримали схвалення на міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах. А саме, на Міжнародних науково-практичних конференціях: «Розвиток державності і права в Україні: реалії і перспективи» ( м. Сімферополь, 24 квітня 2009р.); «Правова освіта та правова наука в Україні в умовах сучасних трансформаційних процесів» (м. Запоріжжя, 24-25 грудня 2009 р.); «Розвиток наукових досліджень 2009» (м. Полтава 23-25 листопада 2009 р.); «Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Сімферополь, 16-17 квітня 2010 р.); «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 26-27 лютого 2010 р.); «Наукові дослідження – теорія та експеримент 2010» (м. Полтава, 17-19 травня 2010р.); «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 9 квітня 2010 р.); «Методологічні проблеми історико-правових досліджень» (м. Алушта, 24-26 вересня 2010 року); на науково-практичних конференціях: «Державна політика розвитку цивільної авіації XXI століття: економічний патріотизм та стратегічні можливості України» (м. Київ, 19-20 лютого 2009 р.); «Роль міжнародної інформації у розвитку міжнародних відносин» (м. Сімферополь, 15 травня 2009р.); «Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євроінтеграційних процесів: проблеми теорії та практики» (м. Київ, 18 лютого 2010 р.); Круглому столі кафедри теорії та історії держави і права КЮІ ОДУВС «Забезпечення прав людини в службово-бойовій діяльності органів внутрішніх справ України» (м. Сімферополь, 30 листопада 2010 р.) та ін.
Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 16 публікаціях, у тому числі у 5 наукових виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України, у 1 науковій статті та 10 тезах конференцій.
ВИСНОВКИ 

У дисертації проведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми гарантування прав територіальної громади, що дозволило сформулювати низку висновків, спрямованих на досягнення поставленої в роботі мети:
1. Дослідження становлення та розвитку теоретичних знань про територіальну громаду в Україні встановило, що громада є первинним основоположним суб’єктом місцевого самоврядування, соціальним базисом на якому відбувається формування та забезпечення муніципального статусу особистості.
2. Правовий статус територіальної громади в державі залежить, по-перше, від особливостей системи місцевого самоврядування, а, по-друге, від розуміння суті поняття та змісту самого місцевого самоврядування.
3. Концепція місцевого самоврядування в окремій державі відбивається в його законодавстві. Аналіз законодавчого закріплення поняття «місцеве самоврядування» в Україні засвідчує, що найширша та найзмістовніша дефініція цього поняття міститься в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». У ньому не лише визначається суб’єкт реалізації права на місцеве самоврядування (територіальна громада), а й закріплюється можливість його реалізації та державна гарантованість. Разом з тим, це законодавче визначення встановлює відповідальність за здійснення місцевого самоврядування.
 
Таким чином, члени територіальної громади відповідальні (самостійно) за безпосереднє здійснення місцевого самоврядування. Натомість, його органи та посадові особи також несуть відповідальність як за власну діяльність, так і за діяльність територіальної громади.
4. На основі узагальнення системи та концепції місцевого самоврядування в Україні отримано висновок, що під місцевим самоврядуванням в Україні розуміється самоорганізована на демократичних принципах форма активної діяльності громадян – членів територіальної громади, яка направлена на реалізацію на власний розсуд питань місцевого значення, відповідно до Конституції та законів України для забезпечення організації своєї життєдіяльності.
5. Шляхом аналізу вітчизняної та зарубіжної юридичної думки з питань специфічних властивостей територіальної громади виокремлено її поняття та класифіковано характерні ознаки. А саме:
5.1. Під територіальною громадою розуміється засноване у відповідності до законодавства України соціально-територіальне об’єднання фізичних осіб – жителів, які постійно проживають на території села, селища, міста, володіють спільними інтересами, психологічно усвідомлюють свою належність до громади й мають автономні повноваження з вирішення питань місцевого значення.
5.2. Відповідно до визначення ознаки територіальної громади можна класифікувати на основні та додаткові. До основних належить територіальна цілісність, постійне проживання, формування та функціонування громади в межах законодавства, наявність спільних інтересів у діяльності її членів, автономія повноважень у вирішенні місцевих питань, психологічне усвідомлення мешканцями належності та членства у громаді, наявність правоустановчого локального нормативно-правового акту (статуту) та ін. До додаткових ознак віднесено постійну працю, сплату комунальних податків, володіння нерухомим майном на території громади та ін.
6. Територіальна громада наділена відповідним конституційно-правовим статусом, тому має певний комплекс прав. Гарантування її прав здійснюється загальними і спеціальними юридичними засобами.
6.1. По-перше, забезпечення прав територіальної громади здійснюється через загальні гарантії місцевого самоврядування. Ці гарантії у дослідженні визначено як сукупність правових засобів та умов реалізації прав територіальних громад зі здійснення місцевого самоврядування. До загальних гарантій належать економічні, політичні, соціальні, культурні, духовні та міжнародні.
 
Сучасний процес входження України до Європейського співтовариства зумовив включення до загальних гарантій місцевого самоврядування низку засад «доброчинного демократичного врядування», передбачених у міжнародно-правових актах, і які відбивають тенденції самоврядних територіальних громад до загальноєвропейського розвитку, є міжнародно-правовими гарантіями місцевого самоврядування.
6.2. По-друге, забезпечення прав територіальної громади реалізується завдяки спеціальним (юридичним) гарантіям, під якими розуміються правові засоби забезпечення функціонування місцевого самоврядування. Вони являють собою правову форму вираження загальних гарантій, уводяться з метою забезпечення реалізації місцевого самоврядування із врахуванням специфіки тієї або іншої сфери суспільних відносин та закріплюються в законах, інших нормативно-правових актах, зокрема, у статутах територіальних громад.
7. За результатами дослідження спеціальних гарантій місцевого самоврядування отримано висновок, що окремим їх різновидом є гарантії прав територіальної громади – це сукупність політичних, економічних, соціальних, культурно-духовних, інституційно-правових (організаційних, нормативних, матеріальних, фінансових) і процесуальних норм, умов і засобів забезпечення безпосереднього здійснення прав членів муніципальних утворень з вирішення питань місцевого значення. У залежності від змісту ці гарантії класифіковано на інституційно-правові, що реалізують правову, організаційну й матеріально-фінансову самостійність територіальних громад, і процесуальні гарантії, які забезпечують виконання повноважень місцевого самоврядування, здійснюючи його захист.
7.1. До системи інституційно-правових гарантій прав територіальної громади належать такі гарантії, як: статут територіальної громади; можливість безпосереднього обрання її членами органів і посадових осіб місцевого самоврядування та безпосереднього вирішення питань місцевого значення; визнання правосуб’єктності територіальної громади як нетипового виду територіальної спільності; розмежування владних повноважень між членами територіальної громади, органами місцевого самоврядування та органами державної влади; державний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування; власна компетенція територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення; наявність самоврядного статусу особи – члена територіальної громади; місцевий референдум, місцеві вибори, громадські слухання, місцеві ініціативи, збори громадян за місцем проживання, мітинги, опитування громадян, демонстрації, ходи, пікетування; володіння муніципальними правами її членами; їх участь у запобіганні та протидії корупції; символіка територіальної громади; урахування думки її членів при найменуванні та перейменуванні громади; володіння комунальною власністю та бюджетними повноваженнями.
7.2. Процесуальні гарантії прав територіальної громади проявляються у механізмах реалізації та юрисдикційних процедурах захисту прав і законних інтересів членів територіальних спільнот. Відповідно до законодавства України процесуальні гарантії прав територіальної громади утворюють систему процедур юридичного захисту прав місцевого самоврядування.
Система процесуальних гарантій охоплює гарантії: права на судовий захист і самозахист; контролю за актами органів місцевого самоврядування; відомчого нагляду за діями та рішеннями органів і посадових осіб місцевого самоврядування; конституційного контролю з боку Конституційного Суду України; інформаційні гарантії; місцевий омбудсмен.
8. Результати дослідження гарантій прав територіальної громади дозволяють визнати статут територіальної громади основоположним локальним нормативно-правовим підґрунтям реалізації конституційно-правового статусу муніципальних утворень в Україні.
Аналіз наукової думки щодо правової природи цього акту виокремив такі його ознаки: підзаконний, визначальний локальний нормативно-правовий акт; володіє засновницьким характером; має індивідуальний особливості (діє лише на території конкретної територіальної громади); створюється та приймається уповноваженим органом (місцевою радою або населенням); має найвищу юридичну силу відносно інших локальних муніципальних актів; підлягає обов’язковій держаній реєстрації.
9. Вивчення юридичної природи статуту територіальної громади обумовило можливість формулювання його визначення. А саме, статут територіальної громади – це підзаконний, локальний основоположний, письмовий нормативно-правовий акт, який володіє найвищою юридичною силою стосовно інших правових актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятий представницьким органом місцевого самоврядування або населенням територіальної громади, закріплює принципи і структуру організації місцевого самоврядування, встановлює норми, обов’язкові для місцевих жителів, муніципальних органів влади, громадських організацій, посадових, фізичних і юридичних осіб в межах територіальної громади, необхідні для ефективного розвитку території, добробуту населення, вільного волевиявлення кожного її члена.
10. Юридична природа статуту територіальної громади обумовлює наявність певної форми, структури та змісту цього акту. У цьому зв’язку визначено загальну модель структури статуту муніципального утворення, до якої входять такі елементи, як вступ або преамбула; основна частина; прикінцеві й перехідні положення; доповнення (додатки) до статуту.
 
Зміст статуту територіальної громади залежить від виду муніципального співтовариства, для якого він створюється, і повинен відбивати особливості здійснення місцевого самоврядування у конкретному муніципальному утворенні, чітко й змістовно регулювати усі питання місцевого значення.
11. Встановлено, що статут територіальної громади має власний предметом статутного регулювання, який включає первинні та факультативні положення. До первинних належать питання, що обов’язково повинні міститися в статуті, та наявність яких надає цьому актові відправного значення. Факультативні питання включаються до статуту за бажанням членів територіальних спільнот.
12. Зважаючи на актуальність предмету дослідження, докладно висвітлено та аргументовано порядок розробки та прийняття статуту територіальної громади на основі соціального запиту безпосередньо її членами. А саме:
12.1. Виокремлено етапи та охарактеризовано механізм процесу створення статуту із залучанням членів територіальної громади. Кожен з етапів має свою специфіку та складається з відповідних стадій, це: ініціація розробки статуту територіальної громади; визначення суб’єкта, який буде розробляти його проект; створення робочої групи; формування науково-дослідної та інформаційної груп; збирання пропозицій від членів територіальної громади до проекту статуту; розробка концепції документа; написання тексту проекту; обговорення проекту статуту з членами територіальної громади; внесення змін та доповнень до нього; підготовка проекту статуту; прийняття документа; реєстрація статуту; опублікування (обнародування) у засобах масової інформації. Водночас детально окреслено порядок створення робочої групи, науково-дослідної та інформаційної груп зі створення статуту територіальної громади.
 
12.2. Прийняття статуту територіальної громади можливе трьома способами: 1) місцевою радою; 2) членами територіальної громади безпосередньо на місцевому референдумі; 3) змішаним або комбінованим способом (коли статут територіальної громади приймається місцевою радою після затвердження на місцевому референдумі його основних положень).
 
Для надання статуту найвищої юридичної сили стосовно інших актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування, його розробка та прийняття повинні здійснюватися членами територіальної громади із залученням фахівців і науковців, супроводжуватися пропагандистською кампанією з використанням методів політичного управління. Така схема не лише дозволить прийняти демократичний статут територіальної громади із врахуванням всього спектру думок членів муніципального утворення, а й гарантуватиме його належний юридичний рівень та найвищу юридичну силу.
13. Для забезпечення гарантій прав територіальних громад та становлення в Україні інституту реального місцевого самоврядування пропонується:
13.1.1. Удосконалити законодавство в сфері місцевого самоврядування;
13.1.2. Прийняти закони про територіальну громаду, про адміністративно-територіальний устрій України;
13.1.3. На законодавчому рівні закріпити правову автономію, компетенцію та повноваження територіальних громад і муніципальні права та обов’язки їх членів;
13.1.4. Забезпечити механізм гарантованості участі членів територіальних громад у здійсненні місцевого самоврядування;
13.1.5. Закріпити на законодавчому рівні процес створення, об’єднання та ліквідації територіальних громад, їх найменування та перейменування;
13.1.6. Гарантувати організаційну автономію територіальних громад шляхом чіткого законодавчого розподілу владних повноважень між територіальною громадою, органами місцевого самоврядування та органами державної влади;
13.1.7. Розробити механізм розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади;
13.1.8. Забезпечити належну фінансово-матеріальну підтримку територіальних громад шляхом розширення кола місцевих податків і зборів задля поповнення місцевих бюджетів;
13.1.9. Налагодити механізм адміністративного контролю за рішеннями та діями органів місцевого самоврядування із застосуванням спеціальних методів (моніторингу);
13.1.10. Законодавчо закріпити питання місцевого значення, що входять до компетенції територіальних громад;
13.1.11. На ріні закону визначити механізм реалізації безпосереднього здійснення місцевого самоврядування членами територіальної громади;
13.1.12. Закріпити в законодавчому порядку такі форми консультативних інститутів локальної демократії, як мітинги, опитування громадян, демонстрації, ходи, пікетування тощо;
13.1.13. Забезпечити створення органів громадського контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування задля подолання та протидії корупції на локальному рівні;
13.1.14. Розробити спрощену процедуру щодо можливості звернення членів територіальних громад за захистом своїх порушених прав до суду, а також до органів і посадових осіб місцевого самоврядування;
13.1.15. Сформувати систему широкої та доступної поінформованості членів територіальних громад з усіх питань місцевого самоврядування;
13.1.16. Увести та законодавчо закріпити можливість функціонування інституту місцевого омбудсмена;
13.1.17. Внести зміни до ст. 19 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виклавши її у такій редакції:
 
«1. Статут територіальної громади – це підзаконний, локальний, основоположний нормативно-правовий акт, який володіє найвищою юридичною силою по відношенню до інших правових актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування, закріплює принципи і структуру організації місцевого самоврядування, встановлює норми, обов’язкові для місцевих жителів, муніципальних органів влади, громадських організацій, посадових, фізичних і юридичних осіб в межах територіальної громади, необхідні для ефективного розвитку території, добробуту населення, вільного волевиявлення кожного її члена.
2. Статут територіальної громади приймається 2/3 голосів депутатів місцевої ради або населенням територіальної громади на місцевому референдумі.
3. Статут територіальної громади підлягає обов’язковій державній реєстрації в органах юстиції України».
– прийняти загальнообов’язкові методичні рекомендації щодо створення статутів територіальних громад;
– визначити форму та структуру статуту територіальної громади, включивши до неї такі обов’язкові елемент, як вступ або преамбула; основна частина; прикінцеві й перехідні положення; доповнення до статуту;
– закріпити в статутах територіальних громад положення, які регулюють питання місцевого значення у відповідності до історичних, географічних, національних, культурних, духовних особливостей і традицій територіальних громад;
– закріпити мінімальний перелік питань місцевого значення, що повинні входити до предмету статутного регулювання;
– законодавчо забезпечити механізм розробки та прийняття статуту територіальної громади безпосередньо її членами;
– розробити механізм притягання членів територіальних громад до створення статутів;
– забезпечити закріплення в статутах територіальних громад спеціальних правових засобів по їх забезпеченню (контроль, порядок вирішення спорів і. т.п.);
– вжити заходів щодо залучення наукових установ і організацій до процесу розробки статутів територіальних громад.

Немає коментарів:

Дописати коментар

- КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - Стаття 5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. -
- Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 19. Конституції України -

НАЙЦІКАВІШЕ В БЛОЗІ