- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

середа, 23 липня 2014 р.

ДОДАТКОВО ПРО СТАТУС ГРОМАДСЬКОГО ДЕПУТАТА


Скупий платить двічі (Народна мудрість)

Коли я почав вести широку пропаганду з відновлення представництва громадян територіальної громади депутатами місцевих рад за квотами виборів місцевих рад відповідно до закону 1987року (один депутат приблизно від 350 жителів

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4830-09) до критики «своїми» (які вже мають намір отримати посади «контролерів» в діючій олігархічній системі) долучилося більш різке засудження моїх пропозицій представниками олігархічних сил. На щастя, дискусія була публічною і мої аргументи захисту своїх переконань знайшли значний відгук аудиторії. В моїй голові «дискусія» продовжувалася і після закінчення засідання і віднайшлося ще немало додаткових аргументів захисту, які я й викладаю.
1).360 депутатів (мова йшла про 110-тисячне місто Павлоград) – це неефективна радянська система, що себе давно дискредитувала. Навіть сучасні 46 – і то багато.
В радянські часи ця система була задумана для показного «народовладдя», тому що формувалася за вказівками компартії із пристосуванців, і вибори були «без вибору». Всі питання в таких «радах» розглядалися формально і приймалися «єдіногласно». Думали одне, говорили «що треба партії», а робили «своє». Прогресивна форма Рад місцевими партфункціонерами була штучно нейтралізована їх наповненням слухняними маріонетками, а не представниками народу.
Від радянських часів мною пропонується використати лише форму (як значне демократичне досягнення), яке захищене статтею 22 нині чинної Конституції, і тому є законна підстава цю форму повернути до чину.
Для наповнення цеї форми реальним ефективним народовладдям вводиться вимога щодо проживання депутата в своєму окрузі, а щоби новітня номенклатура не могла прописати своїх ставлеників по округах напередодні виборів – вводиться додаткова вимога постійного проживання кандидата в депутати 3-5 років до виборів.
2) 360 депутатів «розірвуть на клапті благеньке одіяло місцевого бюджету» бо кожен тягтиме у свій округ.
Це буде неможливо з кількох причин.
По-перше. Існує Генеральний план розвитку міста, який має силу закону і не допускає свавільного розпорядження бюджетом і землями міста. Цей план формується на замовлення всіх депутатів і приймається всіма депутатами. До речі – Генеральні плани вже давно існують практично у всіх містах і інших адміністративних одиницях держави. Порядок внесення змін до генплану обумовлюється в Статуті територіальної громади (ТГ) і вводится в дію лише на наступний бюджетний рік.
По-друге. Бюджет формується фахівцями виконавчого комітету на замовлення всіх депутатів міської ради і в строгій відповідності з Генеральним планом розвитку адміністративної території (міста, села, селища і т.д.), затверджується на сесії усіма депутатами, і передається до виконання виконкому.
По-третє. Депутат не має безпосереднього доступу до бюджету.
По-четверте. Статутом передбачено простий механізм відкликання депутата.
3). 360 депутатівна них треба багато витрат – витрати на компенсацію зарплати за дні участі в сесіях міськради, на публікацію і розсилку матеріалів до сесій і засідань комісій тощо.
Ці витрати будуть, але вони незначні, порівняно з вигодами громади від ефективної роботи депутатів. У відповідності з Статутом ТГ, депутат наділяється аферентними функціями, –тобто це збір інформації, її узагальнення і передача виконавчим органам для формування проектів бюджету, проектів рішень міської ради, для здійснення функціональних обовязків виконавчих служб, а також функцій контролю дотримання законів держави та Статуту ТГ на своїй адміністративній території та у зовнішніх відносинах.
Чим більше депутатів у місцевій раді, тим менший депутатський округ, тим легша і тому повніша і успішніша робота депутата, який виконує свої функції на громадських засадах. http://lelekasicheslav.blogspot.com/2014/07/blog-post_8.html
В радянські часи для партійних керівників інформація з газет не годилася, тому для збору реальної (правдивої) інформації при місцевих відділеннях КДБ утримувалися на платній основі (60 руб/міс) нештатні інформатори (ціла мережа), були виділені по місту явочні квартири, де відбувалися зустрічі інформаторів з своїми кураторами. Скільки інформаторів було в УССР, не уявляю, а про ГДР читав, що один на десять дієздатних громадян був інформатором Штазі. (Колишній полковник МДБ ГДР Готхольд Шрамм каїться:  “Зараз я розумію, що нам не потрібна була така величезна агентурна мережа. Ми дуже боялися можливих наслідків. Нам треба було більше довіряти людям” http://archeos.org.ua/?p=4061 ) «2 января 2001 года на немецком сайте в Интернет был размещен в свободном доступе список 100 тыс. агентов "Штази"».  http://www.agentura.ru/dossier/german/stasi/
Протиставлена народові влада ніколи не жаліла бюджетних (наших) грошей на контроль настроїв народу, щоб вчасно запобігати можливим революційним подіям, які несуть загрозу втрати доступу можновладців до «корита». А щоб запобігти встановленню контролю за СВОЄЮ НАРОДНОЮ ВЛАСНІСТЮ нам пропонують економити на канцтоварах, щоб потім відібрати все (і зекономлене на канцтоварах теж); і нав’язують нам стереотипи продажності депутатів (при цьому у власних інтересах захищають їх недоторканністю); про великий депутатський корпус нам вдовбують, що це марнотратство, а на таємну агентурну мережу для захисту своїх шкурних інтересів бюджетних (наших) грошей не жаліють…
Ми маємо твердо усвідомити, що позитивні зміни можливі лише після радикальної зміни системи соціальних відносин і побудови держави національного солідаризму власними силами в умовах незалежності і неприєднання. І починати треба з юридичної формалізації самоврядування територіальних громад – разом власників усіх багатств країни і єдиної найвищої влади. В іншому випадку всі зусилля і жертви, які поніс і продовжує нести наш народ – марні.

Володимир Степаненко, член координаційної ради
асоціації громадських обєднань Дніпропетровщини «ХІД».

23.07.2014р.

Немає коментарів:

Дописати коментар

- КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - Стаття 5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. -
- Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 19. Конституції України -

НАЙЦІКАВІШЕ В БЛОЗІ