ЧАСТИНА 2
ШЛЯХ
Етап перший
Жоден з Майданів не призвів до бажаного
результату, тому називати хоч один з цих Майданів революцією є неправильно.
Революція – це насамперед докорінна зміна системи влади. Сама Конституція
України вже передбачає певні революційні перетворення (відносно чинного
антиконституційного ладу в державі), а вже другорядним питанням є метод
запровадження. Втім, враховуючи нинішній стан речей, покладатися на здійснення
революції, в тому числі виконання норм Конституції, без, скажімо так,
надзвичайних заходів є абсурдним.
Аби осягнути весь процес, потрібно хоча би
поверхнево згадати всі 26 років історії сучасної України. Тоді зрозуміємо, що
наразі маємо всі ознаки комуно-радянської контрреволюції і з кожним етапом ці
ознаки стають очевиднішими. Радше за все, ми вийшли на фінішну пряму і на цій
прямій ми не маємо права програти.
Так
одним з моментів контрреволюції став день 24 серпня 1991 року, виконуючи
"Декларацію про державний суверенітет", Верховною Радою УРСР була
прийнята постанова "Про проголошення незалежності
України" та проголошено "Акт проголошення незалежності України". Саме між
"постановою" і "Актом" відбулось захоплення Верховної Ради
України. Президія Верховної Ради УРСР, яка складалась з комуністів, підмінивши
підпис (зверніть увагу на підпис "Постанови" і "Акту"),
одномоментно проголосила себе Верховною Радою України. По суті, це і стало
початком активних дій комуністичної партноменклатури – контрреволюції.
Наступним кроком активної діяльності
радянської партноменклатури стало ухвалення Конституції України. Тодішні
націонал-патріоти, які були згуртовані навколо Народного Руху України,
розробили проект майбутньої Конституції України, але на жаль, вони не мали, в
захопленому комуністами парламенті тієї кількості голосів, аби прийняти свій
проект Конституції. В той же час, червоні недобитки розробляли свій варіант
майбутньої Конституції. Їх проект був нічим іншим, як повним віддзеркаленням
Конституції УРСР. Одночасно Кучма, який на той час позиціонував себе президентом
України, яким ніколи не був і бути не міг, тиснув на Верховну Раду та
погрожував винести на всеукраїнський референдум проект Конституції, розроблений
перефарбованими комуністами. Так і народився в тій Конституції України, 28
червня 1996 року, гібрид радянщини з чимось подібним на народовладдя. Вона діє
понині. В той самий день Верховна Рада стала остаточно Верховною Зрадою для
українців.
Такою
собі кощієвою голкою, яка несе смерть недобиткам радянської партноменклатури,
була закладена в Конституції розділом ХІ "Місцеве самоврядування".
Йдеться про територіальні громади. Кучма з Медведчуком зрозуміли яка атомна
бомба для них закладена в основному документі держави. Саме тоді вони
намагаються пропхати закон "Про місцеве самоврядування",
але щось пішло не так. Ще до вступу в силу ухваленого закону, а саме 21 травня
1997 року, закон лише ухвалювався, а ще мав бути підписаний та опублікований.
Кучма запускає антиконституційний процес і започатковує побудову органів влади
на підставі закону, який ще не вступив у силу. А в подальшому неодноразово
ставав предметом розгляду Конституційного Суду. Утворені органи влади, по суті,
ніколи не були державними, а були засновані та залишаються донині приватною
корпорацією. Це легко можна перевірити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Саме тоді,
21 травня 1997 року, невідомо на підставі чого утворено всі міські, районні у
містах, селищні, сільські, районні та обласні ради. Одначе Конституція України (ст.143) нам каже (цитата): "Територіальні
громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи
місцевого самоврядування управляють майном". Але ж самі територіальні
громади на той час, та й понині, не набули своїх конституційних прав і не могли
утворити своїх органів. Це порушення норм Основного Закону України стало першим
етапом антиконституційного заколоту, ще одним кроком антиукраїнської
контрреволюції.
Так само, згідно з Конституцією України, саме
територіальні громади мали облікувати те майно, яке знаходилось на
відповідальному зберіганні радянських "совєтов народних засідатєлєй".
Ст.142 Конституції: "Матеріальною і фінансовою основою місцевого
самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти,
земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ,
міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що
перебувають в управлінні районних і обласних рад".
Розуміючи
все це, Кучма іде на випередження, замінюючи вивіски на радянських
"совєтах", залишає радянську модель органів державної влади з однією
різницею - всі органи стають "юридичними особами приватного права".
Лишень поміркуйте: всі органи державної влади,
місцевого самоврядування стають окремими юридичними особами приватного права.
По суті, з того моменту українці стали непроханими гостями на своїй землі,
тепер у приватній державі, де вибори стали лише процесом легітимізації
злодійської корпорації, та ніяк не надавали їй законності. Відбулось рейдерське захоплення
держави!
Згодом
така сама доля чекала і на суди. Перехідними і прикінцевими положеннями
Конституції України передбачалося утворення нових судів. Термін на заснування
судової гілки влади становив 5 років, а утворитись суди мали, кожен окремим
"Указом Президента". Лишень посади президента України так само не
було засновано - її нікому було заснувати. Тож жодного суду до того часу
утворено не було, позаяк термін заснування вийшов. Замість утворення судової
гілки влади почали з'являтися суди, як окремі юридичні особи, звісно,
приватного права. Режим Порошенка, розуміючи невідворотність відновлення
конституційного ладу (причому силового), йде на крайній захід – об'єднані
територіальні громади (ОТГ). Проштовхуючи той самий "закон про місцеве
самоврядування" Кучми-Медведчука. Не той, бо вже у
відредагованому варіанті закон порушує ще більше норм Конституції України.
Петром Порошенком і його посіпакою Володимиром Гройсманом, запускається процес
об'єднання територіальних громад. Об'єднуючи повітря, об'єднують неіснуючі
територіальні громади. І хоча протягом всієї незалежності України з'являлись конституційні територіальні громади, їх була дуже мала
кількість і вони точно не потребують того об'єднання. Але здебільшого це були
громади так званих "суверенів" під чітким наглядом Медведчука і його
"Українського вибору". Саме ці суверени і проводили псевдореферендуми
в т.зв. Л/ДНР. Більш детальне описання так званих суверенів і медведчуківців
гарно описано в статті "Рімма Білоцерківська про
суверенів". І все ж таки основну загрозу суверенності України
несуть ОТГ, які запроваджує "влада", хоч вони й були задумані ще в
далеких 90-х Кучмою-Медведчуком. Описання загроз ОТГ шукайте в статті "Об'єднання територіальних
громад: як під виглядом децентралізації узурпують владу"
Одним із завдань процесу цієї децентралізації
є знищення об'єкту, який вчиняв злочин: сільські, селищні, районні, обласні ради.
Бо саме вони відповідальні за збереження публічної власності, яка в 1991 році
дісталось нам у спадок і яку "роздєрєбанили" між майбутнім
олігархатом, без погодження з власником - народом України. Але найосновніша їх
ціль - це усунути подалі народ України від того, що по праву належить йому.
Нагадаємо ще раз! "Совєти народних засідатєлєй" мали передати все
рухоме/нерухоме майно, землю, природні ресурси, всю публічну власність народу
України, у власність територіальних громад. Це та кощієва голка, яку ми довго
шукали, але недобитки комуністичної партноменклатури знову намагаються її
вберегти та заховати. Ця децентралізація є тим останнім кроком контрреволюції,
після якої може відбутись повне відновлення модернізованої моделі радянської
системи державотворення, "страни совєтов", гаслами якої можуть стати
"вся власть совєтам". Що означатиме, попри парадоксальність,
"всі національні багатства олігархам".
ДАЛІ БУДЕ
Матеріал по темі:
Немає коментарів:
Дописати коментар