Доцент ЛНУ Ігор Гурняк: «Україні потрібна реальна децентралізація»

Ми починаємо публікувати серію бліц-інтерв’ю з Ігорем Гурняком, доцентом ЛНУ ім. Франка, стосовно Конституційної реформи, яку повномасштабно розгорнули в Україні.

Розкажіть спочатку про Вашу діяльність в контексті територіальних громад та децентралізації?

Я буду говорити як представник суспільно-політичного руху «Територіальні громади України». Чому виникла потреба в такому русі – ви пам’ятаєте, що ми починали діяльність з допомоги у вирішенні конкретних питань конкретних територіальних громад по захисту їхніх прав власності. Внаслідок цього в Україні почала функціонувати така організація, як «Рада конституційних громад України». В нашому розумінні – це ті громади, які функціонують на основі Конституції України, Європейської хартії місцевого самоврядування, Цивільного Кодексу України та іншого законодавства, яке не суперечить Конституції, а також ті громади, де статут прийнятий на загальних зборах і в такий спосіб в громади з’явився розпорядчий акт, згідно з яким територіальна громада створила свій представницький орган – орган місцевого самоврядування.
Коли ми почали працювати як «Рада Конституційних громад» ми побачили, є багато людей, які не мають відношення до конкретних територіальних громад, але як активісти хотіли би брати участь в процесі зміни системи влади в Україні. І ми зрозуміли, що якщо цих людей задіяти, то дивитися на проблему і працювати з нею можна набагато більш комплексно, тобто говорити про зміну системи – правоохоронної, судової, виборчої, системи місцевого самоврядування і зміни системи двох засадничих інститутів: інституту власності та інституту оплати праці. Якщо працювати в цьому руслі, то як суспільно-політичний рух ми бачимо набагато більший результат та більшу перспективу в досягненні основної мети – зміни системи влади.
Тому на сьогоднішній день є близько 170-180 конституційних територіальних громад – тобто тих громад, де відбулися загальні збори, де цими зборами прийнято статут і кожна з цих територіальних громад вирішила хоча б одне принципово важливе для неї питання. Є громади, які дуже жваво почали, але уповільнили свою діяльність виходячи з об’єктивних причин, зокрема, через масове зубожіння, так би мовити, своїх членів.
Є громади, які пройшли дуже далеко, – фактично навели порядок на своїй території в межах адміністративно-територіальної одиниці.

Минулого року в серпні в першому читанні були прийняті зміни до Конституції в частині децентралізації – так звана адміністративно-територіальна реформа. Всі пам’ятають як їх приймали, адже закінчилось вони кривавим протистоянням і людськими жертвами, але не всі розуміють, про що саме йде мова. Отже, що передбачає ця децентралізація? Що за процеси відбуваються зараз, поки вона не прийнята остаточно? Які ви маєте до неї застереження?

Я вважаю себе фахівцем в сфері економіки та муніципального права і мене та інших людей, які цим займаються, часто запрошують керівники сільських або районних рад на загальні збори, громадські слухання, збори села і хочуть почути, що ж таке ця офіційна децентралізація.
По-перше, якщо ми створюємо об’єднану територіальну громаду на основі перспективного плану, то така адміністративно-територіальна одиниця не передбачена чинною Конституцією України. Якщо ми відкриваємо статтю 133 Конституції, читаємо – село, селище, район, міськрайон. Тобто зараз сільських голів змушують своїми руками чинити дії, які суперечать чинній Конституції, а це фактично дії, які передбачені Кримінальним Кодексом.
По-друге, невідомо, з чим і як входять існуючі територіальні громади, в так звані об’єднані територіальні громади – майно незафіксоване, а, відповідно, документального підтвердження наявності землі, лісу, водних об’єктів, будівель і т. д. не існує.
Крім того, нема механізму виходу з цієї територіальної громади. Цей механізм повинен бути передбачений цим чинним законом про добровільне об’єднання територіальних громад, але його немає.
Також, як показали розробники Цивільного Кодексу України, зокрема академік Кузнецова, процесор Мусіяка та інші дуже поважні люди, вони ще в 1996 році чітко сказали, що згідно ЦКУ, територіальна громада в Україні є особою, а отже за цією особою має бути закріплене майно.
Якщо ми подивимось на сусідню Польщу, а нам всім «товчуть» в голову, що ми створюємо об’єднані територіальні громади за зразком тих самих змін у Польщі, то ми побачимо дуже суттєву відмінність. Вона полягає в тому, що гміна в Польщі одразу з 1990 року була означена як юридична особа, що тим самим законом про самоуправління у Польщі у 1990 році був передбачений статут територіальних громад, тобто статут гмін, що була передбачена можливість для окремих сіл заблокувати загальними зборами негативне вирішення питання щодо свого комунального майна
Так от, статусу юрособи для тергромади, на відміну від Польщі, немає, ні механізму загальних зборів. В даному випадку ми користуємося ще старим українським механізмом 1993 року, але такого щоб був означеним конкретним законом – нема. Також нема інструменту статуту внаслідок сфальшованого перекладу Європейської хартії місцевого самоврядування на українську мову. Взагалі механізм статуту на сьогоднішній день офіційними документами ніби гарантований, але він штучно вилучається у тергромад, і тому в таких умовах вся ця децентралізація виглядає по суті дещо гротескною, я би навіть сказав – фальшивою.
Ще одна дуже важлива річ. Я подивився розподіл так званих субвенцій на інфраструктурні проекти для об’єднаних тергромад. Одна громада отримала до прикладу 600 тис., інша громада – 2 млн., ще одна громада – 20 млн., і в мене виникло питання: це залежить від кількості населення, від того, що це є об’єднання села з містом, чи від того, що це є об’єднання села з селом, залежить? Не залежить. Тобто абсолютно непрозорі механізми розподілу цих коштів одразу наштовхують на сумні думки про повернення старої радянської практики поїздки в міністерство, аби вибити конкретні гроші.
Далі ще є одне питання. Якщо зараз є близько 150-ти таких об’єднаних громад, які отримали субвенції, для того щоб зберегти на тому ж самому рівні, якщо буде наприклад 1000 таких громад, ці ж самі субвенції, – для того треба, щоб в бюджеті уже було 7 млрд. грн. виділено і т.д., а їх буде явно не тисячу, якщо б такий процес пішов масово. Тобто вся ота «цукерка» щодо субвенцій на інфраструктурні проекти виглядає, чесно кажучи, явно не довгостроковою і нетривалою, як на мене.
Крім того, якщо ми відкриємо сторінку на rada.gov.ua Закону про добровільне об’єднання територіальних громад і подивимось на висновок юридичного управління Бординюка по цьому ще тоді законопроекту, то побачимо дуже цікаву річ – юридичне управління чітко писало: «шановні, Конституцією визначено об’єднану сільську громаду, але в жодному випадку Конституція не передбачає ані об’єднаної селищної, ані об’єднаної міської територіальної громади. Сьогодні, коли ми подивимось на весь список об’єднаних тергромад по Україні, там об’єднаних міських мало не половина, там є об’єднані селищні, тобто це все, на думку самих правників Верховної ради, жорстко суперечить чинній Конституції.
Тому, грати в ці ігри не потрібно. Потрібно ці всі речі робити зовсім по-іншому, потрібно займатися реальною децентралізацією, як це робили німці, швейцарці і т.д. В нас це є фактично реально централізація, в нас це фактично є усунення будь-якого спротиву зі сторони міських та селищних рад, щоб не мішалися під ногами у питаннях майбутнього великого розподілу української землі, лісу, водних об’єктів, комунального майна і т.д.

Спілкувалася Ярина Волошин,
спеціально для Прометея.

http://prometei.org/holovne/dotsent-lnu-igor-gurnyak-ukrayini-potribna-realna-detsentralizatsiya/