- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

неділя, 11 вересня 2016 р.

Плановані зміни до Конституції – це злочин та узурпація влади – Звернення і пояснення (відео)

Чинна Конституція України на момент її прийняття, за твердженням численних ЗМІ, була визнана Європейською комісією однією з кращих конституцій Європи, зокрема в частині основних свобод та захисту прав людини.
З моменту прийняття Конституції багато її положень не виконувались. Зокрема, це стосується статусу територіальних громад як структурних одиниць власника національного багатства країни – українського народу.

Власне територіальні громади, згідно з чинною Конституцією України та Європейською хартією місцевого самоврядування, є власниками рухомого й нерухомого майна, доходів місцевих бюджетів, інших коштів, а також землі та природніх ресурсів в межах адміністративно-територіальних одиниць.
Органи місцевого самоврядування мали бути утворені та наділені відповідними повноваженнями саме територіальними громадами. Цього не відбулося.
Саме дотримання чинної Конституції в частині функціонування територіальних громад-власників було би справжньою децентралізацією, оскільки формування органів влади та бюджету в цьому випадку відбувалося би знизу догори.
У так званій децентралізації за пропонованою “новою” (зміненою) Конституцією суть територіальних громад вихолощується. Громада стає територією. Згадується прописане на стінах сучасного Львова гасло: що для тебе Україна: батьківщина чи територія?!
Так в існуючій Конституції Стаття 143 гласить:
“Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…”
Натомість її пропонують викласти в наступній редакції:
“Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування громади відповідно до закону: 1) управляє майном, що є в комунальній власності; …”
Це означає дві засадничі речі:
1. Узаконюється існуючий розрив між громадами та “радянськими” органами місцевого самоврядування, оскільки в новій редакції “щезає” вимога створення їх територіальними громадами.
2. Закріплене Конституцією України право безпосереднього управління територіальними громадами своїм майном підміняється на управління “відповідно до закону” якого ніхто не бачив. Фактично відміняється положення: дозволено те, що не заборонено законом.
Згідно зі Ст. 157:
“Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.”
Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Отже, заміна права управляти своїм майном безпосередньо, як норми прямої дії на таке ж право, але обумовлене невідомим законом, суттєво обмежує права і свободи кожного громадянина України!  Більше того, зміна Конституції під час фактичної анексії Криму та окупації частини Донбасу де-факто узаконює порушення територіальної цілісності, оскільки апріорі не може виконуватися на територіях, де фактично не діє законодавство України.
Першим Указом тимчасово виконуючого (після втечі Януковича) чи згодом новообраного Президента України мав би стати Указ про введення воєнного стану. “Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності…”
Підстави для введення воєнного стану настільки очевидні, зокрема анексія Криму, що аргументувати ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ його введення немає потреби.
В умовах воєнного стану забороняються: зміна Конституції України; зміна Конституції Автономної Республіки Крим; проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
Отже, з вищенаведеного очевидно, що зміна Конституції в умовах фактичної війни є двічі незаконною: як сама по собі, так і через те, що проголосована парламентом, вибори якого суперечили духу чинних Конституції та законів України.
В результаті ми маємо ситуацію, за якої Президент і Парламент намагаються, в числі іншого, узаконити фактичну відсутність муніципальної влади у країні шляхом незаконних змін Конституції України. Такі дії Президента та Парламенту свідчать про узурпацію влади, фіксацію тоталітарної олігархії як суспільно-політичного ладу в Україні.
Нинішні органи державної влади замість виконання чинної Конституції та Європейської Хартії і встановлення у цей спосіб у державі конституційного ладу, переведення протистояння в суспільстві у русло державотворення на основі реальної децентралізації, консолідації народу України на боротьбу з агресором та відновлення територіальної цілісності, намагаються змінити у незаконний спосіб Конституцію.
Зміна Конституції України на виконання неіснуючих “мінських домовленостей” – це повний абсурд, оскільки жодного письмового варіанту домовленостей не існує. “Відомий лише текст комплексу заходів на виконання цих угод, який 12 лютого 2015 року підписали учасники “Трьохсторонньої Контактної Групи”: екс-президент України Кучма (вигнаний Майданом), посол Росії Зурабов, незрозумілого в рамках законодавства статусу панове Плотницькій та Захарченко, а також спостерігаюча пані Тальявіні. А так звані члени “нормандської четвірки” – Порошенко, Путін, Меркель та Орланд, ці заходи схвалили спільною Декларацією.
Наслідки незаконної зміни Конституції України можуть бути катастрофічними – фактично український народ перестає бути навіть номінальним сувереном у власній державі, а його діалог з державою-узурпатором має всі перспективи до переходу в категорію національно-визвольного руху.
Просимо всіх, хто здатен мислити і розуміє рівень загрози, долучитися до нашої ініціативи та застерегти народних депутатів щодо ймовірних наслідків наруги над правами українського народу та повної узурпації влади у державі.
Теодор Дяків, Ігор Гурняк, Юрій Ситник, Володимир Ткачук, Олександр Вуйцик
Дивіться також запис зустрічі авторів звернення, в якій детальніше пояснюється, чому не можна змінювати Конституцію України і в чому коріння нинішніх проблем:

Немає коментарів:

Дописати коментар

- КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - Стаття 5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. -
- Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 19. Конституції України -

НАЙЦІКАВІШЕ В БЛОЗІ