НОВІТНЯ КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Те, що робиться з українською сільськогосподарською землею, викликає навіть не занепокоєння, а величезне обурення. Таке враження, що історія дійсно повторюється по спіралі. Спочатку на землі сіл та селищ України за межами населеного пункту в умовах хворобливого як на мене мовчання самих жителів  прийшло чиновництво райдержадміністрацій, озброєне ч. 12 Перехідних положень Земельного кодексу, згідно з яким право розпорядження землями за межами населеного пункту воно в абсолютно незаконний, неконституційний спосіб перебрало на себе. Дещо пізніше вже цього року на їхнє місце прийшов з неймовірно широкими правами Держкомзем, що в умовах серйозної кризи у вітчизняній економіці раптом отримав кошти на  інвентаризацію земель, що іде сьогодні повним ходом в Україні. Про мету такої інвентаризації дещо згодом. До цього додамо "удосконалення” до Конституції від так званої конституційної асамблеї та новітні аспекти адміністративно-територіальної реформи, за якою у більшості сіл сіл України замість органу самоврядування сидітиме такий собі представник виконавчого органу — староста, а що відбудеться з майном сільської громади за відсутності представницького органу думаю очевидно будь-кому.  Про якісь нові ресурси, які з неба з'являться в укрупнених громад, говорити щонайменше комічно. Що ж насправді має бути у відповідності з чинною Конституцією та законодавством.  Давайте розберемося. Згідно з Конституцією України, починаючи з моменту її прийняття, вся земля як в межах, так і за межами населеного пункту стала власністю територіальних громад (Ст. 142). Цивільний кодекс (надалі ЦК), що набув чинності з 1 січня 2004 року зафіксував це право власності громади. Нагадаємо, що у відповідності зі статтями 318, 80, 81 ЦК України територіальна громада є юридичною особою публічного права. За ст. 316 ЦК право власності особа здійснює незалежно від  волі інших осіб. Саме територіальній громаді — власникові належить право володіння, користування та розпорядження (зміст права власності) своїм майном, в даному випадку — своєю землею. Згідно зі ст. 319 територіальна громада володіє, користується, розпоряджається своєю землею на власний розсуд. Перехідні положення Земельного кодексу в поточній версії  зі змінами від 03.03.2011 року, очевидно, мали б враховувати усі означені вимоги Цивільного кодексу України. Тому передача права розпорядження органу виконавчої влади власністю територіальної громади викликає щонайменше здивування. Як в законний спосіб можна було б виконати це положення?! У Цивільному кодексі України (далі – ЦК) термін розпорядження вживається як: наказ щодо передачі певних прав іншій особі (п. 3 ч. 1 ст. 197); можливість здійснювати право (ч. 5 ст. 197); елемент змісту права власності (ч. 1 ст. 317); безпосередня передача об’єкта суб’єктивного права (п. 2 ч. 1 ст. 664); наказ управомоченої особи щодо здійснення певних дій (ч. 1 ст. 1066). Як наголошують фахові правники, особливістю правомочності розпорядження у складі майнових прав є те, що вона не може бути відокремленою від права, переданого іншій особі. Ця передача позбавила б сенсу саме право, тому що майнове право не буде мати ніякої цінності, якщо інша особа (не суб’єкт права) буде мати можливість в будь-який час відчужити, обтяжити його або відмовитись від нього. Тому передача окремої правомочності розпорядження є неможливою при реалізації майнових прав, щодо яких законом надана можливість розпорядження. Передача цієї правомочності відбувається лише при здійсненні розпорядження правом в цілому (при відчуженні права). Існують певні виключення з правила про неможливість розпорядження не власника майном. Ці винятки виникають у ситуаціях, коли необхідне виправдане з юридичної точки зору обмеження обсягу повноважень власника. Зокрема, ч. 3 с. 321 ЦК передбачає можливість припинення права власності шляхом примусового відчуження майна з мотивів суспільної необхідності за підставами і в порядку, встановленими законом, але лише за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. В який спосіб тоді згідно з Перехідними положеннями Земельного кодексу територіальна громада раптом втратила землі за межами населеного пункту? Адже виключними підставами припинення права власності є відчуження власником свого майна, відмова власника від права власності, припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, знищення майна, викуп пам'ятки культурної спадщини, примусове відчуження ділянок приватної власності, реквізиція, компенсація, смерть власника, тощо .... Де тут у цьому переліку хоч одна підстава, за якою громада раптом втратила свою землю? Водночас, ч. 1, ст. 321 ЦК України стверджує, що  право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Таким чином, зазначена у Перехідних положеннях норма жодним чином не вплинула на право власності територіальних громад на землі за межами населеного пункту. Єдиною перешкодою для реалізації цього права залишалось не створення такої громади у відповідності з вимогами ст. 81 ЦК України з набуттям останньою з моменту створення статусу юридичної особи публічного права та відповідно статусу власника згідно зі ст. 316. У Прикінцевих положеннях закону "Про оренду землі” читаємо: "До розмежування  відповідно  до  закону  земель  державної  і комунальної власності орендодавцями  земельних  ділянок  у  межах населених пунктів,  крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські,  селищні,  міські ради, а за межами населених пунктів  - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України”. Тепер ми розуміємо, чому закон "Про розмежування земель комунальної та державної  власності”, прийнятий 5 лютого 2004 року, що втратив чинність 01.01.2013 року,  так і не був виконаний (!) і жодне розмежування так і не відбулося (!). Бо в законний спосіб це зробити було неможливо. Зокрема, не відбулося жодного встановлення в натурі (на місцевості) меж земель державної та комунальної власності згідно із затвердженими органами місцевого самоврядування та органом виконавчої влади проектами. Тим більше, із закріпленням межовими знаками встановленого відповідно до законодавства зразка. Очевидно, що жодного державного акту на межі адміністративно-територіальної одиниці — села, селища, ... у відповідності з вимогами статті 186 Земельного кодексу України також не було. Робила можливими (але в жодному випадку не законними) такі дії лише фізична (а не юридична) відсутність територіальних громад — юридичних осіб публічного права, як це передбачено Цивільним кодексом України. Але з моменту їх створення, а таких громад в Україні є вже більше тридцяти, вперше за історію держави з'явилися законні підстави для розмежування земель комунальної та державної форм власності. Адже, згідно зі ст. 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність, на підставах, не заборонених законом. У відповідності із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 06.09.2012 року до повноважень центрального органу виконавчої влади нещодавно додано право розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. Залишилось нагадати, що означені землі за межами населеного пункту, які не є державними, перебувають у власності територіальних громад, і є землями відповідно комунальної форми власності, а тому в черговий раз махінації на державному рівні з українською землею завершаться нічим. У відповідності із постановою Кабміну від 23 травня 2012 року повним ходом іде інвентаризація земель. Інвентаризація земель проводиться в межах адміністративно-територіальних одиниць, землеволодінь або землекористувань і територій, межі яких визначені проектами формування території і встановлення меж сільських, селищних рад. Хотілося б нагадати членам кабміну, за нагоди, що сільські ради — це представницькі органи громад, тому меж вони ніяких мати не можуть. Межі є в адміністративно-територіальних одиниць. Мета цього дійства проста — обійти власника — територіальну громаду: а саме - "до розмежування земель державної та комунальної власності формування земельних ділянок із земель запасу, не переданих у власність та користування, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певної категорії може здійснюватися за результатами інвентаризації земель, проведеної за рішенням сільських, селищних, міських рад - у межах населених пунктів, райдержадміністрацій - за їх межами”. Єдине, що теза про «не передані у власність угіддя» одразу втрачає будь-який зміст з моменту оголошення про свої права територіальної громади — реального власника. У селян вчергове намагаються відібрати землю. У минулому столітті це завершилось голодомором, що забрав мільйони українських життів. Можливо, прислужливий чиновник та партійний функціонер, який хоч трошки знає історію, зрозуміє зрештою, чим для рідної землі може завершитися ця новітня колективізація, що супроводжується конфіскацією землі, комунального майна, природних ресурсів ... Ігор Гурняк, голова Асамблеї громадських організацій малого і середнього бізнесу України Джерело: http://www.seredniy-klas.org/publ/igor_gurnjak_novitnja_kolektivizacija_teritorialni_gromadi/1-1-0-87