ЧАСТИНА 1
ДЕРЖАВА І АНТИКОНСТИТУЦІЙНІСТЬ
В одній зі своїх
праць, "Національна громада",
яка була опублікована 24.12.2006 р., Василь Іванишин описує проблеми
українського суспільства, де українці як нація не є власниками своєї держави, а
більше того — інтереси української нації в чинній Конституції України
проігноровані.
Спробуємо розібратись в цих проблемах з
урахуванням сучасного стану речей.
Проблема
перша. Наслідки
майже столітнього нав'язування совково-комуністичного менталітету, що успішно
продовжує робити олігархічно-кланова псевдо еліта сьогодення, яка по суті і є нащадками
комуністичної партноменклатури.
Проблема
друга. Незалежна
Україна, а чи насправді вона незалежна і що ми дійсності отримали.
Проблема
третя. Етапи
подолання наслідків.
Наслідки
Протягом століття
свої антиукраїнські принципи нав'язувала комуністична мерзота, а потім вихідці
із партноменклатури, які на сучасному етапі стали олігархічно-клановою
псевдоелітою. Чи може український народ відкинути ці нав'язані принципи і
самотужки розбудовувати справді Українську Державу? Як писав В.Іванишин, у
нинішньому стані українське суспільство не здатне ні виступати суб'єктом
державотворення, ні організовано захищатися від зловорожих дій чужої у всіх
відношеннях влади, ні сформулювати конкретні вимоги загальнонаціонального
характеру і домогтися їх реалізації. Бо суспільство – це не просто
населення країни, а народ, представлений кількома поколіннями й об'єднаний
спільною метою, завданнями, відповідальністю за долю держави.
Досі ж українські
політики працювали у зворотному напрямку – дезорієнтували, дезорганізовували і
членували народ. Тому влада керує в умовах цілковитого політичного паралічу
громад і кланової, а не ідейної структуризації політикуму. Тому кожна гілка
влади діє не в інтересах народу,
нації, держави, а тільки в інтересах свого клану і зовнішніх сил.
Організованого впливу суспільства на їхню політику немає.
Вибори за партійними
списками до парламенту та органів місцевого самоврядування – це ніби знущання:
доводиться обирати з-поміж представників різних кланів, які діють лише у своїх
інтересах. За таких умов невдивовижу, що перемагають не кращі, а
багатші.
І хоча В.Іванишин писав про це понад
десятиліття тому, по суті, нічого не змінилося. Хіба що проблема стала ще
помітнішою, і вже чітко намітилися ознаки сучасного "совка".
Що ми отримали з моменту проголошення
незалежності у результаті своєї бездіяльності, якою скористалася перефарбована
комуністична партноменклатура?
16 липня 1990 року
було проголошено Декларацію про державний суверенітет України, де було
визначено Україну як суверенну національну державу, яка розвивається в існуючих
кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на
самовизначення.
24 серпня 1991 року
оприлюднено Акт проголошення незалежності України, посилаючись на
виконання Декларації про державний суверенітет України. Саме цим актом
визначається, що "віднині на території України мають чинність виключно
Конституція і закони України", яких, щоправда, ще не існувало. Водночас
визнається за необхідність провести 1 грудня 1991 всеукраїнський референдум на
підтвердження Акту проголошення незалежності України.
Того ж 1991-го року
було ухвалено закони, одним з яких визначалась Концепція майбутньої Конституції України. В ній чомусь
втрачаються закладені у Декларації про державний суверенітет України норми про
визначення України як "суверенної національної держави". Втрачається
також право на самовизначення нації, яку підмінили поняттям "народ
України", до якого включають громадян України незалежно від національної
приналежності. Крім того, форму державного устрою визначають як унітарну
державу, але водночас ламають унітарність наданням автономії Криму, що, по
суті, є ознакою федералізму.
Надалі до процесу творення Основного Закону
України добряче доклались комуністи і комсомольці. Саме вони розпочали процес
знищення суверенності. Законом визначалося, що всі національні багатства
України, які належать її народові, до моменту прийняття Конституції України
залишалися у відповідальному зберіганні рад. Нагадаємо, що Україна після
проголошення незалежності ще 5 років жила без нової Конституції, тож ради весь
цей час розпоряджалися національними багатствами. Далі запускається злочинний
процес приватизації, здається ядерну зброю України в обмін на Будапештський
меморандум, який виявився порожніми словами, нищиться обороноздатність України,
розпочинається процес оліхархізації. У процесі розробки й ухвалення Конституції
України було порушено всі правила і принципи вияву суверенітету, знехтувано
право на самовизначення нації.
"Конституція України жодних прав
головного суб'єкта державотворення за українцями як нацією не передбачає. У
відповідності з цією "свинською конституцією" українці в нинішній
державі можуть бути (і в більшості своїй є!) хіба наймитами новоявлених
владоможців-хижаків. Українці стануть повноправними господарями тільки у своїй
національній державі – через механізм національного народовладдя", –
зауважував В.Іванишин. Але ми не маємо права змиритись з таким станом речей –
слід діяти в інтересах нації.
Якою б не була
нинішня Конституція України, вона є Конституцією України. До того ж, розробляли
її усвідомлені українці які і заклали багато справді правильних речей, тому,
свого часу, Конституція України була визнана одною з найкращих в світі. Саме
Основний Закон України всім нам насамперед потрібно виконувати, встановити
конституційний лад, відновити верховенство права, а вже тоді – вдосконалювати
Конституцію України і відновлювати право нації на самовизначення. Виконання
норм Конституції України і є шляхом до відновлення права нації на
самовизначення. Конституція України, ухвалена 1996 року,
ніколи не виконувалась жодним президентом України. Кожен намагався переписати
Конституцію під себе і свої інтереси. Саме Конституція наразі заважає грабувати
Україну Петру Порошенкові, як і ставала на заваді його
"папєрєднікам". Прикриваючись війною, порушивши низку конституційних
норм, Петро Порошенко має за мету, вчиняючи правовий колапс, остаточно
сплюндрувати Конституцію, чим відкриє ворота для грабування України та
поневолення українців.
Сучасний стан України як наслідок антиконституційної змови
Після всебічного системного аналізу
державоутворюючих документів, Законів України та відповідних положень
Конституції можна з впевненістю стверджувати, що в Україні йде процес
антидержавної змови. А починаючи з 21 травня 1997 року в Україні була розпочата
активна фаза антиконституційного заколоту, узурпація влади та розпочато процес
відновлення совєтизації України. Ці події вимагають сьогодні конкретної реакції
на неприпустиме існування в цивілізованому середовищі такого явища, як цинічне
ігнорування владою Конституції України, прав і свобод громадян.
Тільки ліквідувавши антиконституційні засади
режиму тиранії та відновивши верховенство права, можна буде удосконалювати
конституційну матерію. Не відновивши верховенства права, не встановивши для
державотворення згідно Конституції України, ми лише удосконалюємо та
легітимізуємо тиранію.
Сьогодні в Україні органи державної влади та
місцевого самоврядування є завуальованою формою совєтської системи формування і
функціонування влади. Цій системі, крім іншого, властива спокуса заволодіння
суспільним майном та коштами в поєднанні з безкарністю, оскільки механізми
покарання формуються самими суб'єктами владних повноважень. Управлінці, які
уособлюють державну владу на місцевому рівні, призначаються чиновниками вищого
рівня і їм підпорядковані, і тільки їм підзвітні. Рішення про перевибори
органів та посадових осіб місцевої влади ухвалюються тільки на найвищому
державному рівні. Чинна бюджетна система обмежує можливості громад. Така
система влади не відповідає сутності статей 5 і 13 Конституції України,
відповідно до яких джерелом влади і власником національних багатств є народ
України. Чинна система влади й надалі намагається приховати свою
антиконституційну діяльність, штучно впроваджуючи так звані "об'єднані
територіальні громади", які є антиконституційними за способами утворення,
а за кінцевою метою є вдосконаленою системою комуністичних "совєтов".
Однією з проблем сьогоднішньої України є
ігнорування державою інтересів нації, домінування чиновника над громадянином,
концентрація 90% промислової власності в руках двох-трьох десятків олігархів.
Така політична та економічна системи не відповідають національним інтересам,
сутності ст. 5 Конституції України, згідно якої джерелом влади є народ. Ці
фактори унеможливлюють проведення необхідних реформ і є причиною Майданів.
Наслідком такої політико-економічної системи
є відчуженість громадянина від держави, подвійна мораль, корупція у всіх сферах
суспільного життя, олігархічна політика і економіка, що завжди було притаманно
комуністичній партноменклатурі. Але з однією різницею - що то було буцімто в
інтересах партії, а тепер буцімто в інтересах держави, проте насправді в
інтересах олігархату.
Єдиний спосіб вирішення проблем – заміщення
існуючої політичної системи влади на систему реалізації прав громадянина в
межах єдиного правового поля. Механізм такого заміщення – формування унітарної
держави знизу вгору за принципом субсидіарності. Новий тип держави має
реалізуватись через одночасну і взаємозв'язану зміну правового регулювання
шести ключових інститутів влади: місцевого самоврядування, виборчої, судової та
правоохоронної систем, умов реалізації праці та функціонування власності. А з
часом і утворення нового інституту влади – установчої влади, на яку має право
виключно українська нація. Це і бачимо однією з напрямків фактичною реалізації
права нації на самовизначення - принципу Декларації про державний суверенітет.
Не виконавши ці умови, лише питанням часу стане процес остаточної узурпації
влади.
Далі
буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар