Місцеве самоврядування як природна форма організації
територіальною громадою власного управління є результатом тривалого процесу
розвитку суспільства і в загальному вигляді являє собою вид управлінської
діяльності, при якому суб’єкт управління є одночасно і об’єктом управління.
В залежності від визначення статусу територіальної
громади та сформованих нею органів, розуміння природи муніципальної влади та її
співвідношення з державною владою сформувалося декілька теорій місцевого
самоврядування, найбільш поширеними серед яких є: громадівська, згідно з якою
громада володіє незалежною від держави владою; державницька, відповідно до якої
влада і повноваження територіальної громади та сформованих нею органів
розглядаються як надані (передані) державою; муніципального дуалізму, яка є
певним синтезом перших двох теорій і виходить з “подвійної” природи місцевого
самоврядування. Результати дослідження дають підстави розглядати місцеве
самоврядування як реалізацію особливої, відмінної від державної форми публічної
влади – муніципальної влади. Вона відрізняється від державної влади своєю
природою, підзаконним характером, межами застосування, орієнтацією на вирішення
питань місцевого значення, особливостями формування її органів тощо.
З’ясовано, що територіальна громада – це спільнота людей, об’єднаних на основі спільних інтересів, місця проживання та господарської діяльності, які володіють почуттям спільноти і вирішують питання місцевого значення безпосередньо та через органи місцевого самоврядування. Як суб’єкт місцевого самоврядування вона являє собою джерело, носія активності, діяльність якого спрямована на вирішення питань місцевого значення. При цьому суб’єкту притаманний творчий характер діяльності. Він не просто реагує на зміни в навколишньому середовищі, а й виступає ініціатором перетворень.
Доведено, що місцеве самоврядування – це не тільки право та реальна здатність територіальної громади під власну відповідальність вирішувати питання місцевого значення, а й відповідна діяльність. Тобто для розуміння місцевого самоврядування необхідно враховувати як статичні складові, які відображають певний потенціал суб’єкта (право, спроможність, здатність тощо), так і динамічні компоненти, які розкривають активність суб’єкта, його діяльність, спрямовану на вирішення питань місцевого значення.
Загалом можна виділити два підходи до залучення членів територіальної громади у місцеве самоврядування: стратегічний та тактичний. При тактичному підході залучення громадян розглядається як засіб, ситуативний захід, спрямований на вирішення конкретної проблеми населеного пункту. Стратегічний підхід передбачає залучення членів територіальної громади в місцеве самоврядування з метою формування її суб’єктності, яка є сутнісним атрибутом суб’єкта та проявляється, перш за все, в його творчій самодіяльності та цілеспрямованій активності. При цьому залучення не слід розглядати як процес, ініційований лише зовнішніми по відношенню до певної територіальної громади суб’єктами (передусім, органами державної влади та їх посадовими особами). Для становлення територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування ініціатива щодо залучення має “виходити” з самої місцевої спільноти, інспіруватися, насамперед, найбільш активними та ініціативними членами громади.
Необхідність обґрунтування і конкретизації місця територіальної громади в системі місцевого самоврядування обумовлює потребу виокремлення таких аспектів первинності територіальної громади: історичний (територіальна громада як форма самоорганізації людей для реалізації спільних інтересів виникла раніше, ніж інші суб’єкти – спеціальні органи та особи, покликані на постійній та професійній основі вирішувати питання місцевого значення); правовий (територіальна громада є первинним суб’єктом права на здійснення місцевого самоврядування); владний (територіальна громада є первинним суб’єктом муніципальної влади); системоутворюючий (територіальна громада є первинним, системоутворючим елементом системи місцевого самоврядування); матеріально-фінансовий (територіальній громаді належить право комунальної власності).
Територіальна громада як суб’єкт місцевого самоврядування реалізує ряд функцій, які являють собою основні напрями та види діяльності територіальної громади по вирішенню питань місцевого значення. Функції територіальних громад доцільно класифікувати: за об’єктами (політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні функції); за суб’єктами (функції територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах); технологічні функції (фінансово-бюджетні, матеріально-технічні, нормотворчі, інформаційні, системоутворюючі). Оскільки територіальна громада є суб’єктом управління, серед технологічних функцій доцільно виділити загальні функції управління: планування, організація, мотивація, координація та контроль. Наведена класифікація, яка включає об’єктні, технологічні та суб’єктні функції територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування, дозволяє, по-перше, розкрити діяльність територіальної громади, її спрямованість на конкретний об’єкт. По-друге, з’ясовується сама технологія реалізації функцій територіальної громади. По-третє, знаходить свій прояв специфіка діяльності конкретних суб’єктів – територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Територіальна громада проявляє свою активність у різних формах, основними з яких є форми її безпосереднього (прямого) волевиявлення: місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем проживання, сходини, конференції, місцеві ініціативи, громадські слухання, відкликання депутатів та виборних посадових осіб місцевого самоврядування, індивідуальні та колективні письмові звернення, опитування з питань місцевого самоврядування, громадські експертизи, громадські роботи, участь жителів у роботі органів місцевого самоврядування, громадські обговорення проектів актів органів місцевого самоврядування, мітинги, демонстрації, походи, пікети тощо. Загалом форми участі членів територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення можна представити як: 1) вираження жителями власних інтересів, потреб, запитів (з ініціативи населення – мітинги, ходи, пікети, індивідуальні та колективні звернення; з ініціативи органів та посадових осіб місцевого самоврядування – вивчення громадської думки шляхом опитування, спостереження, аналізу документів); 2) консультації членів територіальної громади з органами та посадовими особами місцевого самоврядування щодо вирішення місцевих проблем (проведення “круглих столів”, громадських слухань, конференцій, форумів, семінарів тощо); 3) участь мешканців у діяльності органів місцевого самоврядування (служба в органах місцевого самоврядування, громадська експертиза, обговорення проектів місцевих планів і програм, їх реалізація, місцеві ініціативи); 4) безпосередня участь громадян у вирішенні місцевих проблем (місцевий референдум, органи самоорганізації населення).
Результати аналізу діяльності членів територіальних громад у Великобританії, США та Польщі свідчать про здатність населення в зазначених країнах як самостійно вирішувати питання місцевого значення, так і впливати на процеси прийняття органами влади відповідних рішень. Активність локальних спільнот проявляється при розв’язанні проблем у різних сферах: економічній, соціальній, культурній, політичній тощо. Вагомими чинниками підвищення активності жителів у місцевому самоврядуванні є підтримка та заохочення органами влади ініціативи населення, різноманітні заходи, спрямовані на залучення мешканців до вирішення місцевих проблем.
Незважаючи на наявність різноманітних форм вирішення територіальними громадами питань місцевого значення як безпосередньо, так і шляхом впливу на органи та посадових осіб місцевого самоврядування, слід відзначити пасивність переважної більшості населення України навіть за умови порушення місцевими органами влади прав та законних інтересів громадян. Лише десята частина дорослого населення України залучена до активної громадської діяльності, причому майже третина мешканців займається такою діяльністю виключно з метою вирішення особистих проблем або отримання грошей. Близько половини жителів взагалі не мають потреби в громадській діяльності. Реалізація на практиці заходів щодо залучення членів територіальних громад до вирішення питань місцевого значення нерідко характеризується браком чітких, послідовних та узгоджених дій різних суб’єктів.
Низький рівень активності мешканців обумовлює необхідність розробки та вжиття заходів, спрямованих на розширення участі населення у місцевому самоврядуванні, створення передумов для формування дієздатних територіальних громад та їх розвитку.
Доведено, що залучення жителів до прийняття рішень в місцевому самоврядуванні в своїй основі потребує не ситуативної, безсистемної та нерідко формальної взаємодії окремих представників територіальної громади з органами влади (тактичний підхід), а впровадження стратегічного підходу до участі мешканців в управлінні, послідовного використання різноманітних форм співпраці між суб’єктами самоврядування, стимулювання активності та ініціативності членів спільноти, якнайповнішої реалізації їх самоврядного потенціалу. Саме такий підхід дозволяє створити передумови для налагодження тривалих партнерських відносин між членами територіальної громади та органами місцевого самоврядування, сприяє формуванню довіри населення до органів влади, їх прозорості та відкритості.
Для реалізації стратегічного підходу послідовність залучення членів територіальної громади до прийняття рішень в місцевому самоврядуванні доцільно представити у вигляді таких рівнів: забезпечення жителів інформацією, обмін інформацією між територіальною громадою та органами і посадовими особами місцевого самоврядування, консультування вказаних суб’єктів, участь членів громади у прийнятті рішень, безпосереднє ухвалення громадянами рішень. Зазначена послідовність рівнів може слугувати основою для розробки стратегій залучення членів територіальних громад до місцевого самоврядування.
З’ясовано, що необхідною передумовою становлення територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування є забезпечення її дієздатності, тобто спроможності вирішувати питання місцевого значення. Для забезпечення реалізації конституційних прав членів територіальних громад на здійснення місцевого самоврядування необхідно прийняти Закон України “Про територіальну громаду”, в якому визначити статус територіальної громади, її структуру, місце та роль у системі місцевого самоврядування, взаємовідносини з іншими суб’єктами, повноваження, відповідальність, гарантії та судовий захист прав територіальної громади тощо.
Для формування дієздатних територіальних громад є доцільним передбачити в нормативно-правових актах можливість об’єднання в одну громаду не тільки сільських громад, а й територіальних громад селищ та міст, надання територіальній громаді статусу юридичної особи, обов’язковість статутів для територіальних громад. Створення фондів громад, які накопичують кошти та надають їх на конкурсній основі у вигляді грантів, дозволить територіальним громадам акумулювати та використовувати ресурси, потрібні для вирішення місцевих проблем. Необхідно на законодавчому рівні закріпити як одну з вимог до особи, яка має право бути обраною депутатом місцевої ради, сільським, селищним, міським головою, її обов’язкову приналежність до відповідної територіальної громади, що сприятиме адекватному представленню та захисту інтересів територіальної громади, належному виконанню вказаними суб’єктами своїх обов’язків.
Немає коментарів:
Дописати коментар