У 1188 році архієпископ Віхман надав привілей на
самоврядування Магдебургові. В XIII ст. магдебурзьке право поширюється на інші
німецькі землі, на міста Польщі, Литви, Чехії, Сілезії, Угорщини.
Норми цього права регулювали управління містом,
суспільно-правові відносини, порядок суда та судочинства, визначали заходи
кримінального покарання, регламентували внутрішню статутну діяльність купецьких
корпорацій, ремісницьких цехів і торгівлі.
За магдебурзьким правом міста звільнялись від управління й
суду феодалів. Це право регламентувало права міських станів — купців,
ремісників, визначало порядок обрання і функції органів міського
самоврядування, ним регулювалися питання оцінки й успадкування майна.
Коли ж прийшло магдебурзьке право в міста України? Раніше
інших це право отримали міста Закарпатської України, яка перебувала під
Угорщиною. З 1329 року магдебурзьким правом користувалися Хуст, Вишкове, Тячів.
Пізніше таке право отримали Санок(1339), Львів ( 1356), Кам'янець-Подільський
(1374), Луцьк (1432), Кременець (1439), Житомир (1444), Мукачеве (1445), Київ
(1494-1497). Міста Лівобережної України отримають це право тільки в кінці XVI —
XVII ст.: Переяслав (1585), Стародуб (1620), Ніжин (1625).
Магдебурзьке право в містах України діяло шляхом
застосування в самоврядуванні та суді книг міського права польських юристів
Павла Щербича "Saxon seu prawa polski majdebursky nazywajce Speculum
Saxonum" та Барташа Троїцького " Porzdek sudowy spraw miejskich prawa
majdeburskiego". Ці книги відрізнялися змістом конкретних норм від
першоджерел — збірників "Speculum Saxonum" ("Саксонське
дзеркало") і "Вайхбільд".
Декілька слів про так зване "хелмське", або
"хелмінське" право, яке широко застосовувалося в містах Правобережної
України. За своєю суттю хелмське право — різновид міського права. Воно являло
собою переробку магдебурзького права на польську мову з використанням звичаїв
та інших юридичних норм польського міста Хелм. Цю переробку, яка отримала назву
"Право цивільне Хелмінське", створив П. Кушевич в 1646 році.
Треба підкреслити, що в українських містах діяла та частина
магдебурзького права, яка допомагала організувати систему органів
самоврядування. А. Кістяковеький підкреслював, що "магдебурзьке право
терпіло зміни від місцевих звичаїв та поглядів, що часто діяли поряд з ним і
заміняли його".
Головним органом самоврядування в містах з магдебурзьким
правом був магістрат. На ньому лежало піклування про міський благоустрій, він
міг регулювати ціни на продукти, слідкувати за чистотою та порядком у місті.
Магістрат мав "правні книги" (збірники законів) та печатку з міським
гербом.
До магістрату входили магістратські урядники: старші та
молодші. Старші — це війт, бурмістри, радці, лавникита магістратський писар,
молодші — комісар або межувальник, городничий та возний.
Очолював міську владу війт, який спочатку призначався
королем. Його посада була спадковою, її можна було продати та купити. З часом
міста викупляють спадкові війтівства, ця посада стає виборною, з подальшим
затвердженням королем. Існували релігійні обмеження при виборах війта. Так, у
грамоті на самоврядування місту Стародубу було сказано, що війтом може бути
тільки католик. Це вносило ускладнення в життя українських міст, де більша
частина населення була православною. В кращому випадку вдавалось отримати право
на вибори до лави та ради одного-двох православних. У Львові, наприклад,
православні українці не мали права займати жодної посади і навіть мешкати вони
могли тільки в певній частині міста на Руській вулиці. Так само було в
Перемишлі, Дрогобичі тощо.
Війт разом з населенням міста обирали раду, в яку входили
від 6 до 24 радців. Рада вела господарчі справи. Радці вибирали на один рік зі
свого середовища бурмістрів (від 2 до 12). Разом з війтом вони розглядали як
судові, так і адміністративні справи. Існував і спеціальний судовий орган —
лава, до складу якої входили війт (голова) і семеро лавників або присяжних.
Лавники щорічно вибирались із середовища заможного міського населення. Вони
розглядали як цивільні, так і кримінальні справи. В деяких містах цивільними
справами міщан займалась рада. Підсудності лави в цих містах підлягали тільки
кримінальні справи. Вироки при цьому подавались на затвердження королю.
Процес у містах із магдебурзьким правом був усним, гласним
та змагальним.
Судочинство велося польською або латинською мовою.
У загальному бюрократичному апараті міста певні функції
виконували і молодші урядники. Так, до компетенції комісара були віднесені
рішення суду по переділу землі, встановлення межових знаків. Возний виконував
доручення суду: розносив повістки, приводив правопорушників, городничий слідкував
за громадським порядком в місті.
Жителі міст, які користувались правом на самоврядування,
були юридично вільними, несли загальнодержавні повинності і ті, які визначала
міська влада. В їхні обов'язки входило утримання адміністрації, королівського
війська, сплата грошових податків. Населення таких міст сплачувало податки,
зокрема, на користь духовенства.
Магдебурзьке право давало жителям міст і певні права. Міщани
отримували право побудови будинку для магістрату і право держати трубача. На
нижніх поверхах таких будинків дозволялось мати крамниці, хлібні засіки. В тих
містах, де був великим приїзд купців, будувався гостинний двір. Місту
дозволялось мати громадську лазню, шинок та млин. Всі доходи поступали в міську
скриню, ключ від якої зберігався у одного з бурмістрів. З цієї скрині йшла
плата за магдебурзьке право, вносились податки і покривались інші витрати.
Одним з важливих привілеїв, які д а вал о магдебурзьке право, було право
складу. В силу цього права купці, які привозили товари В місто, повинні були
продавати їх тільки в цьому місті і тільки оптом.
Отже, купівля-продаж уроздріб була монополією місцевих
купців. Приїжджі купці могли торгувати в роздріб тільки в дні ярмарок. Ярмарки
та торги, що влаштовувались у містах, з одного боку, служили економічному
розвитку міст, з другого — служили збагаченню міщан. Кількість ярмарок у містах
вказувалась у грамотах на самоврядування.
Зробимо деякі висновки. Протягом ХІV—ХVІст. магдебурзьке
право поширилось на всій Правобережній та в частині Лівобережної України. У
своїй основі воно було знаряддям католизації та полонізації українського
населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватись тільки
католики. Магдебурзьке право ніколи не застосовувалося в містах України в
повному обсязі. Діяла та його частина, яка регламентувала систему органів
самоврядування. Щодо правних книг, якими користувалися в містах України, то в
них мало що було від німецького права. Міста використовували звичайно форму
магдебурзького права, але не його зміст. На першому етапі свого існування
магдебурзьке право відіграло дещо прогресивну роль в економічному розвитку
України.
Немає коментарів:
Дописати коментар