ВИБОРЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ЯК ІНСТРУМЕНТ УЗУРПАЦІЇ ВЛАДИ

Система місцевого самоврядування найболючіше, найактуальніше і найскладніше питання нашого сьогодення.

Найболючіше – бо система місцевого самоврядування знищена одразу після народження, тому що вона протистояла «прихватизації» суспільної власності, «дерибану» бюджету та іншим злочинним оборудкам.

Найактуальніше – бо «прихватизація» вже добралася до економічних основ держави: на черзі системи енергозабезпечення, залізниці, земля, надра, стратегічні об’єкти оборонного комплексу, втрата яких призведе до повної «прихватизації» держави і, як наслідок, до абсолютного безправ’я для нас, пересічних її громадян.

Найскладніше – бо в умовах відсутності у нашого покоління досвіду вільного життя, коли всю відповідальність за свою долю людина бере на себе  (натомість традиції очікування приходу «доброго пана», який «все дасть») в умовах прогнозованого олігархічного спротиву і саботажу – одразу і ефективно запровадити реальне місцеве самоврядування буде дуже важко.

Система місцевого самоврядування радянських часів на папері була майже ідеальною, але її дієвість «керівною і направляючою» нейтралізовувалась. Через рознарядки по критеріях віку, статі, партійності, соціального стану і т.д. та довиборчу фільтрацію  «на благонадійність», а також через без альтернативність виборів досягалась абсолютна передбачуваність результату. Самі ж вибори зводились до простої формальності і, як наслідок – відсутність не лише опозиції, а й будь-якої ініціативи на всіх рівнях влади.

«Перебудова» була затіяна очільниками партії задля заволодіння і розподілу між партноменклатурою народногосподарського комплексу. Але «Перебудова» також пробудила ініціативних людей, які пішли на вибори в ради всіх рівнів з альтернативними ідеями і утворили там опозицію – задавлені резерви радянської системи народовладдя раптом запрацювали. Але це аж ніяк не входило в плани майбутніх капіталістів – бувших партфункціонерів. Грядуща приватизація підприємств наче б то «задля забезпечення ефективності їх роботи» (зараз ми можемо оцінити цюю «ефективність») вимагала кулуарної обстановки прийняття рішень і відсутності будь-якої опозиції.

І вихід було знайдено.

Радянська система в радах передбачала переважаючу чисельність, хоча й «прикормлених», але все ж робітників і селян (десь на одного номенклатурного партфункціонера – чотири робітники. За результатами виборів 21 червня 1987 року в місті Павлограді було 360 депутатів, кожен з них представляв близько 350 жителів.

Для свавільного грабежу суспільної власності чисельність депутатів міської ради Павлограда першого демократичного скликання в 1990 році було зменшено з 360 до 180, а в чинній раді їх всього 46 (і з них половина «обрано» за партійними списками, – тобто 23 депутати взагалі не від громади міста!!) Депутат одномандатного округу вже «представляє» непідйомні 4780 жителів!

Проаналізуємо особовий склад депутатів чинної ради:
 – директорів і заступників директорів 23 особи (половина!);
– робітників 1(одна) особа і той мабуть «шабашник»: «Працює покрівельником на  декількох  фірмах та підприємствах міста»(??) – (вибачайте, так вказано на офіційному сайті міськради.)
– решта – спеціалісти і різнопрофільні функціонери, або ж місце роботи та посада на офіційному сайті міськради взагалі не вказані (можливо мажори, чи номенклатурні масажистки).

Не менш цікавий персональний партійний склад депутатів:
фракція Партії Регіонів – 32 особи (70%), причому «Сильна Україна», «За права людини» та «Русскій блок» повним складом офіційно  увійшли в фракцію ПР. (В тому числі робітник-шабашник-покрівельник!..) А можливо  «покрівельник» – це посада службовця цієї влади, який просто «кришує» деякі  фірми і підприємства?

Знаючи особисто багатьох персоналій з партій «Батьківщини», «Фронту змін» та «ЕКО+25%» можу впевнено сказати, що між ними та Партією Регіонів відсутні будь-які розбіжності як в ідеології, так і в моралі та життєвих цінностях, а фракція «КПУ» вже традиційно «офіціант на чайових» при їхній «кухні».

 І ще цікавий факт: із 46 депутатів 9 (дев’ять – майже 20%) провідні фахівці дирекції та шахт «ДТЕК Павлоградвугілля», яке входить до імперії СКМ Рината Ахметова.
Насправді, ця міська рада представляє інтереси лише олігархії.

Павлоградська районна рада – 26 депутатів (з них 13 «мажоритарників» на 13 сільських рад, які об'єднують 39 населених пунктів з населенням 28661чол.

По фракціях: «Партія регіонів» разом з «Сильною Україною» 21 депутат, «Батьківщина» 4депутати, «КПУ» 1 (один) депутат.

Повна тотожність ситуації.

(Прочитавши цю статтю, проаналізуйте склад своєї міської, чи районної ради. Хто знайде різницю, хай з’їсть цукерку).

Про яке «народовладдя» чи «місцеве самоврядування», про яку опозицію може вестись мова при такому  співвідношенні в представництві народу і олігархії в радах?

І при такій  виборчій системі?

Виходить, що спільнота генетичних паразитів, надягнувши личини різних партій, кількома колонами ввійшла в місцеві ради і «развєла нас как котят».

Так чому ж тоді вони так публічно гризуться і поливають брудом один одного?

Просто всередині олігархічнх кланів йде боротьба за  особисту  присутність у верхівці влади, зокрема для недоторканності, захисту від рейдерства і рекету, преференцій для свого бізнесу, або ж для політичної проституції.

В Павлоградській міській раді першого демократичного скликання (180 депутатів) був утворений опозиційний «Демблок» – близько 40 депутатів. (Коли б рада обиралася за законом 1987 року, то в опозицію потрапила би номенклатура).
За ініціативи депутата міськради шахтаря Володимира Тусніна депутатами шахтарського мікрорайону «40 років Жовтня» було створено осередок самоврядування де переважаючу більшість мали депутати «Демблоку».
Нами було напрацьовано безцінний досвід  реального   самоврядування, який треба використати для відновлення народовладдя як в нашому місті так і в Україні.

Володимир Степаненко – депутат міськради першого демократичного скликання.