Принципи, система і гарантії місцевого самоврядування

Система місцевого самоврядування в кожній країні залежить від специфіки політичного ладу, форми правління, історичних, полі­тичних факторів та інших чинників.

 Але, незважаючи на різнома­ніття реалізаційних форм, обов'язковими елементами місцевого самоврядування є:

• гарантоване державою право на місцеве самоврядування;

• реальна здатність громад вирішувати самостійно і під свою відповідальність питання, що відносять до компетенції місцевого самоврядування.

Ці положення знайшли своє відображення в Конституції Украї­ни та в Законі України «Про місцеве самоврядування», де, зокрема зазначається, що місцеве самоврядування — це гарантоване держа­вою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого само­врядування вирішувати питання місцевого самоврядування в межах Конституції і законів України. (ч. 1, ст. 140 Конституції України, ст. 2 Закону).

Місцеве самоврядування як один з основоположних принципів конституційного ладу України, в свою чергу має власну систему принципів.

• Принцип правової автономії — органи місцевого самовряду­вання мають власні повноваження, визначені Конституцією Украї­ни і галузевим законодавством.

• Принцип організаційної автономії — територіальні громади і їх органи не є елементами державного апарату. Тому вони можуть самостійно визначати свою структуру; нагляд за їх діяльністю мо­жливий лише задля забезпечення законності і конституційних принципів місцевого самоврядування.

• Принцип матеріально-фінансової автономії — територіа­льні громади і утворені ними органи місцевого самоврядування мають майнові права на об'єкти комунальної власності, а також власні фінансові ресурси, достатні для здійснення власних повно­важень.

За базову модель в Україні від початку була взята континента­льна модель формування місцевої влади. Про­те, процес формування системи місцевого самоврядування був складним і неоднозначним.

Слід чітко усвідомлювати таке: зміна адміністративно- територіального устрою, зміна конфігурації органів місцевого са­моврядування неодмінно призведе до зміни функцій і компетенції місцевих органів влади в сфері фінансів і власності. Саме цей факт є причиною жорсткого неприйняття реформи одними суб'єктами державного управління і наполегливим прагненням інших втілити її. В рамках цього протистояння відбувається зокрема дискусія про посаду обласного голови, доцільності інституту місцевих держав­них адміністрацій на районному рівні, системи місцевого самовря­дування в містах Київ і Севастополь тощо.

Ратифікація Європейської Хартії місцевого самоврядування Україною свідчить про наміри України формувати місцеве само­врядування за європейськими принципами.

Культурне різноманіття країн Європи і різний рівень економіч­ного розвитку не дозволяє встановлювати загальні кількісні пара­метри для тих чи інших чинників розвитку муніципалітетів, тому основними політичними документами, на основі яких приймаються рішення, є хартії, в яких зафіксовані принципи політики в тій чи іншій галузі. До цих документів окрім Європейської Хартії місце­вого самоврядування відносяться:

^ Європейська хартіяміст (1992 р.)

> Європейська декларація прав міст (1992 р.)

^ Хартія «Міста Європи на шляху до сталого розвитку» (Ольборгская хартія, 1994 р.)

http://b-ko.com/book_25_glava_45_3.4._Принципи,_сис�.html