ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

(Під загальною редакцією Володимира Степаненка)

Шляхи вирішення головних проблем «Гордіївого вузла» відносин власності,
 завязаного нашими представницькими органами
 і цивілізований шлях виходу з цієї глибокої системної кризи
пропонує наш проект Народної Конституції України, нагальні розділи якої,
через Народних депутатів, надіємося, будуть внесені на розгляд
Уряду та Верховної Ради.

Дніпропетровська обласна Спілка громадських об’єднань

«Асоціація «ХІД» office@xid.ua ;

Голова Ради Андрій Сівак  rada@xid.ua ;
Заступник Голови Ради Світлана Шульга, svetla@alb.dp.ua
Член Ради Володимир Степаненко моб.0501654047;  0970956561;

                                                                                                       stepanenko-47@ukr.net

 Володимир Степаненко - член Ради, керівник-координатор напрямку діяльності «Політична сфера»

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

І.ТЕЗОВО:

 1 «Люстрація», «модернізація», «контроль» влади в старій олігархічній системі - або дурість, або продажна гапонщина:
 - спрямовує енергію частини патріотів на беперспективні справи;
 - поглиблює зневіру в свої сили;
 - дискредитує самих лідерів руху;

2. Головне питання часу – це зміна системи влади.
Ціль – Держава національного солідаризму – де є місце усім;
Перший крок – реалізація 11 розділу «діючої» Конституції:
 – прийняття Статутів ТГ;
 - Утворення владних інституцій на місцях;
 - в основі – легітимна модернізована виборча система місцевих рад 1972-91 рр.

 3 Перезаснування держави через прийняття Народної Конституції національного солідармзму.
 - постатейний правовий аналіз «діючої» Конституції України з метою встановлення легітимізуючих витоків з попереднього радянського права;
 - узгодження інтересів усіх соціальних груп суспільства шляхом переговорів;
 - доповнення проекту Конституції з врахуванням обставин нинішніх реалій;
 - широке всенародне обговорення узгодженого тексту проекту Конституції
 - конституційний референдум.

Ніякої громадянської війни. Всі ми, від робітника до академіка, від пролетаря до олігарха були обдурені зграєю шахраїв верхівки КГБ-КПСС, до яких приєднався брутальний кримінал.

Всі ми, українці, без виключень, маємо знайти порозуміння і об’єднатися навколо єдиної ідеї. І це запорука безкровної перемоги.

ІІ.МЕТА І ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ
ГРОМАДСЬКИХ РУХІВ

Попри задекларовані Конституцією принципи народовладдя, за відсутності організованого громадянського суспільства, компартійно-кримінальними кланами здійснено узурпацію влади і створено олігархічну систему. При цьому ними фактично приватизовані і поставлені на службу всі владні інституції: Національний Банк, державна податкова служба, ЗМІ, СБУ, армія, міліція, прокуратура, суд, і навіть уповноважений ВР з прав людини.

Дії режиму в соціальній, гуманітарній та політичній сферах не залишають сумнівів, що ця влада - антинародна та антиукраїнська і веде Україну до катастрофи.

Ця влада настільки цинічна, що проти її утисків і обману безглуздо протестувати;
будь-яка подачка від них (нам нашого же) носить тимчасовий характер;
в її середовищі відсутні честь і совість, –
тому з цією владою безглуздо домовлятися.

З іншого боку:

 – жодна політична партія навіть не декларує зміну СИСТЕМИ влади зі зміною ПРИНЦИПІВ СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН.
 – партійна опозиція зайнята взаємопоборюванням і задля особистої прсутності у владі дбає лише про відсотки на наступних виборах;
 – розрізнені акції протесту не приносять видимого результату, а тому, певною мірою, деморалізують  суспільство;
 – свій внесок в дезорганізацію протестного руху вносять і деякі партії, які позиціонуються, як націонал-патріотичні, народні чи комуністичні, лідери яких, переслідуючи особисті інтереси, пішли на таємні угоди з антинародним режимом.
Провокуючи націонал-патріотів червоними прапорами, теперішня влада переслідує дві основні мети:
 – відволікає їх від основного завдання – повалення антиукраїнського олігархічного режиму;
 – радикалізує рух опору в безперспективному напрямку, робить його безглуздим і відразливим в очах обивателя – виборця…

ПО-СПРАВЖНЬОМУ РАДИКАЛЬНИМИ Є ЛИШЕ ДІЇ, НАЦІЛЕНІ НА ПРИПИНЕННЯ ІСНУВАННЯ ОЛІГАРХІЧНОГО РЕЖИМУ І ВСТАНОВЛЕННЯ РЕАЛЬНОГО НАРОДОВЛАДДЯ.

Тому:

 – НЕ відривати голови пам’ятникам більшовицької диктатури,
 – НЕ палити червоні прапори,
 – НЕ зривати георгіївські стрічки,
 – НЕ вв’язуватись в провокативні міжнаціональні, міжконфесійні, міжпартійні протистояння, (а тим більше НЕ створювати їх),
а спрямувати всі зусилля на згуртування громадян всіх національностей, віруючих всіх конфесій, прихильників усіх партій з метою зміни СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО УСТРОЮ ДЕРЖАВИ, В ЯКІЙ РІЗНІ ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ І КОЖЕН ЗОКРЕМА МАТИМУТЬ СВОБОДУ.

В результаті зміни СИСТЕМИ всі локальні проблеми, які нас зараз так дістають і спонукають до безрезультатних акцій протесту –  вирішаться самі по собі, автоматично.

ГОЛОВНИМ ПИТАННЯМ БУДЬ-ЯКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ Є ПИТАННЯ ПРО ВЛАДУ.

З приходом до влади патріотичних сил з ідеологією національного солідаризму самі по собі зникнуть підстави для протистоянь і конфліктів:

 – прихильники комуністичних ідей отримають право і можливість організовувати колгоспи і народні підприємства на підставі добровільного об’єднання громадян (а не через примус терором);
 – працелюбний селянин може стати фермером-одноосібником (і не буде «розкуркулений»);
 – будь-яка приватна ініціатива отримає свободу і підтримку держави, якщо буде спрямована на користь суспільству;
 – кожна політична ідеологія отримає свободу агітації, а кожен громадянин можливість вибирати у владу її носіїв.

Завдання держави національного солідаризму – організація і сприяння позитивному розвиткові суспільства в умовах спокою і гармонії.

Один з реальних шляхів досягнення мети – перезаснування держави шляхом прийняття Народної Конституції на принципах національного солідаризму через референдум за народною ініціативою.

Для реалізації поставлених завдань необхідно створити цю «народну ініціативу», для чого:

 – об’єднати всі громадські організації, партії та окремих патріотів навколо ЦЕНТРАЛЬНОЇ ІДЕЇ – перезаснування держави на принципах національного солідаризму;
 – опираючись на полум’яних патріотів, запалити віру людей в їх спроможність це здійснити.

Слід враховувати, що не кожен може ризикувати життям, свободою, здоров’ям, спокоєм, особистим часом, майном та ін. заради досягнення цієї мети. Але, приєднуючись до народної ініціативи, кожен повинен знайти ту межу власної пожертви, на яку він зараз спроможний заради спільного порятунку.

Без повалення влади олігархії і встановлення реального народовладдя у нашого народу немає майбутнього.

МИ МОЖЕМО ЦЕ ЗРОБИТИ І МИ ЦЕ ЗРОБИМО!         30.05.2012р.

ІІІ.ПРО СТАТУС ГРОМАДСЬКОГО ДЕПУТАТА ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ

В своїх публікаціях на тему узурпації влади старою «комуністичною» номенклатурою (вкупі з брутальним криміналом) я стверджую, що узурпація здійснювалася шляхом послідовного витіснення представників пересічних громадян з місцевих рад через скорочення квот їх представництва в радах приблизно в 15 разів

На прикладі м.Павлограда: 1987р.– 360 депутатів; 1990р – 180 депутатів; 2002р. – 51 депутат; 2006р. –  51 депутат – всі за партійними списками (неконституційні); 2010р – 23 депутати за партійними списками (неконституційні) + 23 депутати мажоритарні.
В 2002 році відбулися останні вибори за мажоритарною системою і в міській раді ще існувала опозиція (близько 6-8 депутатів), яка серйозно завадили «дерибану». Після виборів 2006р, узурпація завершилась, шлях для свавільного грабежу було розчищено.

Скорочення чисельності депутатів і ліквідація опозиції унеможливили контроль дій влади не тільки зсередини, а і ззовні.

Мої пропозиції щодо встановлення народовладдя шляхом відновлення на підставі статті 22 Конституції квоти представництва громадян в місцевих радах на рівні, що був встановлений виборчим законом 1987 або 1990 р наштовхнулися на критику з боку частини патріотів. Тому вважаю за необхідне дати додаткові аргументи на захист своєї позиції.

По- перше. Я скрізь підкреслюю, що Громадський депутат має проживати в своєму окрузі не менше 3-х років до обрання. Це забезпечує:
 – близькість проблем округу через особисті їх переживання разом зі своїми виборцями і оперативність їх вирішення;
– повсюдність контролю за ефективністю роботи виконавчої влади і комунальної сфери;
 – повсюдність контролю за станом справ в територіальній громаді (злочинцям ускладнюються обставини щодо порушення громадського порядку, наркоторгівлі, антисанітарії та інших порушеннь; унеможливлюється безконтрольне розпорядження землями, майном та бюджетом громади, бо на кожному клаптику території є громадський депутат, а всі його виборці – зацікавлені його інформатори);
По-друге. Малий розмір округу необтяжливий щодо виконання депутатських повноважень на громадських засадах. (!!!)
По-третє. Достатня чисельність депутатів для утворення осередків самоврядування в мікрорайонах.
По-четверте і головне. Депутат виконує аферентні функції – тобто посилає потрібні сигнали в центр підготовки проектів фахових рішень, які потім обговорюються і затверджуються Радою цих же депутатів і виконання яких потім цими ж депутатами контролюється.

Таким чином, Рада громадських депутатів винаймає фахівців до виконавчого органу, якому на підставі вивчення і узагальнення проблем розвитку громади замовляє проект бюджету, проекти інших рішень, приймає їх на своїх пленарних засіданнях і контролює їх виконання.

Така система несе смерть корупції, мор злочинності і забиває осиковий кілок диктатурі.

Схожа система була випробувана депутатами міської ради першого демократичного скликання (1990-94рр) осередку самоврядування мікрорайону «40 років Жовтня» і продемонструвала високу ефективність навіть при обмежених можливостях депутатів-опозиціонерів того часу.

8.07.2014р.                       Володимир Степаненко, депутат міської ради першого демократичного скликання,

ІV.ДОДАТКОВО ПРО СТАТУС ГРОМАДСЬКОГО ДЕПУТАТА
23.07.2014р.                  Скупий платить двічі (Народна мудрість)

Коли я почав вести широку пропаганду з відновлення представництва громадян територіальної громади депутатами місцевих рад за квотами виборів місцевих рад відповідно до закону 1987року (один депутат приблизно від 350 жителів http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4830-09) до критики «своїми» (які вже мають намір отримати посади «контролерів» в діючій олігархічній системі) долучилося більш різке засудження моїх пропозицій представниками олігархічних сил. На щастя, дискусія була публічною і мої аргументи захисту своїх переконань знайшли значний відгук аудиторії. В моїй голові «дискусія» продовжувалася і після закінчення засідання і віднайшлося ще немало додаткових аргументів захисту, які я й викладаю. (Аргументи противників синім шрифтом).

1).360 депутатів (мова йшла про 110-тисячне місто Павлоград) – це неефективна радянська система, що себе давно дискредитувала. Навіть сучасні 46 – і то багато.

В радянські часи ця система була задумана для показного «народовладдя», тому що формувалася за вказівками компартії із пристосуванців, і вибори були «без вибору». Всі питання в таких «радах» розглядалися формально і приймалися «єдіногласно». Думали одне, говорили «що треба партії», а робили «своє». Прогресивна форма Рад місцевими партфункціонерами була штучно нейтралізована наповненням слухняними маріонетками, а не представниками народу.

Від радянських часів мною пропонується використати лише форму (як значне демократичне досягнення), яке захищене статтею 22 нинішньої Конституції, і тому є законна підстава цю форму повернути до чину.

Для наповнення цеї форми реальним ефективним народовладдям вводиться вимога щодо проживання депутата в своєму окрузі, а щоби новітня номенклатура не могла прописати своїх ставлеників по округах напередодні виборів – вводиться додаткова вимога постійного проживання кандидата в депутати 3-5 років до виборів.

2) 360 депутатів «розірвуть на клапті благеньке одіяло місцевого бюджету» бо кожен тягтиме у свій округ.

Це буде неможливо з кількох причин.
По-перше. Існує Генеральний план розвитку міста, який має силу закону і не допускає свавільного розпорядження бюджетом і землями міста. Цей план формується на замовлення всіх депутатів і приймається всіма депутатами. До речі – Генеральні плани вже давно існують практично у всіх містах і інших адміністративних одиницях держави, але незаконно «засекречені». Порядок внесення змін до генплану обумовлюється в Статуті територіальної громади (ТГ) і вводится в дію лише на наступний бюджетний рік.
По-друге. Бюджет формується фахівцями виконавчого комітету на замовлення всіх депутатів міської ради і в строгій відповідності з Генеральним планом розвитку адміністративної території (міста, села, селища і т.д.), затверджується на сесії усіма депутатами, і передається до виконання виконкому.
По-третє. Депутат не має безпосереднього доступу до бюджету.
По-четверте. Статутом передбачено простий механізм відкликання депутата.

3). 360 депутатів – на них треба багато витрат – витрати на компенсацію зарплати за дні участі в сесіях міськради, на публікацію і розсилку матеріалів до сесій і засідань комісій тощо.

Ці витрати будуть, але вони незначні, порівняно з вигодами громади від ефективної роботи депутатів. У відповідності з Статутом ТГ, депутат наділяється аферентними функціями, – тобто це збір інформації, її узагальнення і передача виконавчим органам для формування проектів бюджету, проектів рішень міської ради, для здійснення функціональних обовязків виконавчих служб, а також функцій контролю дотримання законів держави та Статуту ТГ на своїй адміністративній території та у зовнішніх відносинах.
Чим більше депутатів у місцевій раді, тим менший депутатський округ, тим легша і тому повніша і успішніша робота депутата, який виконує свої функції на громадських засадах. http://lelekasicheslav.blogspot.com/2014/07/blog-post_8.html

В радянські часи для партійних керівників інформація з газет не годилася, тому для збору реальної (правдивої) інформації при місцевих відділеннях КДБ утримувалися на платній основі (60 руб/міс) нештатні інформатори (ціла мережа), були виділені по місту явочні квартири, де відбувалися зустрічі інформаторів з своїми кураторами. Скільки інформаторів було в УССР, не уявляю, а про ГДР читав, що один на десять дієздатних громадян був інформатором Штазі.

«2 января 2001 года на немецком сайте в Интернет был размещен в свободном доступе список 100 тыс. агентов "Штази"». (При 16 мільйонах населення ГДР – це 1 платний стукач на 160 жителів.) http://www.agentura.ru/dossier/german/stasi/
(Колишній полковник МДБ ГДР Готхольд Шрамм каїться:  “Зараз я розумію, що нам не потрібна була така величезна агентурна мережа. Ми дуже боялися можливих наслідків. Нам треба було більше довіряти людям.”   http://archeos.org.ua/?p=4061 )

«Всем известно, что Андропов возродил сокращенный до минимума Хрущевым КГБ. Увеличил в пять раз численность, восстановил и донельзя расширил агентуру, районные и городские отделения КГБ, первые отделы на предприятиях и в институтах. ... Около миллиона «доверенных лиц» КГБ не столько даже были стукачами, сколько оставались на коротком поводке у оперативников Пятого (политического) или Третьего главного управления (внутренний надзор за промышленностью, сельским хозяйством)… (Одно «доверенное лицо КГБ» на 200 жителів! (В.С.)) http://ehorussia.com/new/node/9455  

Ми ж пропонуємо 1депутат від 350-500 жителів (вдвічі менше, ніж було платних «сексотів»!!).

Протиставлена народові влада ніколи не жаліла бюджетних (наших) грошей на контроль настроїв народу, щоб вчасно запобігати можливим революційним подіям, які несуть загрозу втрати доступу можновладців до «корита».
А щоб запобігти встановленню громадського контролю
за СВОЄЮ НАРОДНОЮ ВЛАСНІСТЮ
      нам пропонують економити на канцтоварах, щоб потім відібрати все (і зекономлене на канцтоварах теж);
      і нав’язують нам стереотипи продажності депутатів (при цьому у власних інтересах захищають їх недоторканністю);
      про великий депутатський корпус нам вдовбують, що це марнотратство, а на таємну агентурну мережу для захисту своїх шкурних інтересів бюджетних (наших) грошей і зараз не жаліють…

Ми маємо твердо усвідомити, що позитивні зміни можливі лише після радикальної зміни системи соціальних відносин і побудови держави національного солідаризму власними силами в умовах незалежності і неприєднання. І починати треба з юридичної формалізації самоврядування територіальних громад – разом власників усіх багатств країни і єдиної найвищої влади. В іншому випадку всі зусилля і жертви, які поніс і продовжує нести наш народ – марні!!!

V.МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ – ОСНОВА НОВОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО ВРЯДУВАННЯ

І. Децентралізація по-шулерськи.

Мантри діючих можновладців про «децентралізацію влади» – це черговий обман з метою укріпити і зберегти діючу централізовану систему.

Пропоновані нинішньою владою «зміни» обмежуються посиленням регіональних (обласних) «еліт» делегуванням їм «зверху» більш широких владних повноважень на їм підвладній території. Посилення влади і «надання» ширшої автономії місцевим «князькам» лише піддасть їм снаги в подальшому пограбуванні народу, залишків державної власності та міжнародних кредитів держави.

При збереженні політичної залежності регіональних еліт від «центру» це зменшить відповідальність центральної влади перед народом і розв’яже руки місцевим «князькам» жорстко придушувати будь-який п?рух людей до волі.

Таке «покращання» – дуже бажане для регіональної «еліти» – людям буде тільки ще гірше.

ІІ, Децентралізація по Конституції.

За ст5 та розділом 11 Конституції України, всі права і повноваження вже «децентралізовані» і належать народу України, але всіма попередніми «керманичами» – свідомо саботовані.

 Для їх реалізації лише слід:

1. Конкретизувати конституційне розмежування повноважень на три управлінські рівні (базовий, обласний, центральний);
 2. На базовому рівні місцевого самоврядування прийняти на референдумах чи загальних зборах (конференціях, зборах довірених представників) Статути Територіальних громад (ТГ), утворених в межах адміністративних територій:
 – міст без поділу на райони,
 – районів міст з районним поділом;
 – сільських районів;
 3. Статути обласних об’єднань ТГ, чи об’єднань ТГ районів міста з поділом на райони;
 4. Радами ТГ затвердити положення про осередки самоврядування міських мікрорайонів (сіл, селищ) утворених депутатами Ради ТГ від мікрорайону (села, селища).
 5. Вибори до місевих рад мають здійснюватися за мажоритарною системою з квотою представництва, передбаченого виборчим законодавством 1972-90 рр.(Правове обгрунтування нижче).

ІІІ. Правове обгрунтування децентралізації

1.Характеристика правового простору держави.

Конституція, на яку ми посилаємося, за Конституційним Договором між Президентом і Верховною радою від 08.06.1995 № 1к/95-ВР (далі: КД) – це лише «узгоджений сторонами текст».

КД, Прикінцеві положення, ІV: …До прийняття нової Конституції Сторони не виноситимуть на всеукраїнський референдум, консультативний референдум та опитування громадської думки інших питань,  крім  прийняття  нової Конституції України, текст якої буде узгоджений Сторонами.

Як бачимо, за КД, «прийняття» Конституції передбачалося через референдум.

За Конституційним договором Стаття 2: Вся повнота влади в Україні належить народові. Народ є єдиним джерелом влади і здійснює  її  як  безпосередньо – шляхом референдумів, так і  через  систему  державних  органів  та органів місцевого самоврядування.
Ніхто не може привласнити право здійснювати державну владу.

Незважаючи на це, за злочинною змовою між Президентом і Верховною Радою «узгодження тексту Конституції» було названо «прийняттям Конституції».Таким чином, було скоєно тяжкий державний злочин привласнення (узурпації) представницькими органами права народу здійснити прийняття Конституції референдумом.

Судячи з положень КД, це було здійснено свідомо:

КД, Прикінцеві положення, ІV: …До прийняття нової Конституції України Сторони суворо дотримуватимуться положень цього Конституційного Договору і діятимуть у повній відповідності до нього.

Сторони усвідомлюють, що невиконання положень цього Конституційного Договору призведе до хаосу  в  суспільному  житті, розвалу  економіки,  виникнення загрози громадянського конфлікту і поставить під сумнів сам? існування суверенної демократичної України.

І всі передбачені «Сторонами» негативні наслідки зараз наявні.
Весь період нашої незалежності ми прожили «за законами джунглів».

2. Правовий простір місцевого самоврядування за
        Конституційним Договором.

КД, Стаття 4: Місцеве самоврядування в Україні здійснюється через територіальну самоорганізацію громадян безпосередньо та через органи місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування обираються безпосередньо громадянами України, які проживають на території відповідно міста, селища, села.
КД, Стаття 47: Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право територіальних колективів громадян та обраних ними органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати всі питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статті 4; 47 КД насичені супердемократичними положеннями: «САМО-врядування», «САМО-стійно», «САМО-організація», «БЕЗ-посереднього», «ГАРАНТОВАНЕ державою», «ВСІ питання місцевого значення». І вже традиційно додаються обмовки, які реалізацію задекларованих демократичних положень унеможливлюють:

Спочатку декларується, що «всі» питання і тут же – що «в межах Конституції і законів України.»                                                           

 КД, Стаття  48: Формами безпосереднього здійснення місцевого самоврядування територіальними колективами громадян є референдуми (в множині!!) та інші способи участі громадян в обговоренні та вирішенні питань, віднесених законом до компетенції місцевого самоврядування.

     До компетенції  органів місцевого самоврядування належать:
     - організація та проведення місцевих референдумів

Але організовувати місцеві референдуми ніхто і не думав.

КД, Стаття 55: До складу сільських, селищних,  міських,  районних
та обласних  Рад  входять  депутати,  загальна  чисельність  яких,
залежно  від  кількості  населення,  що  проживає   на   території
відповідної адміністративно-територіальної одиниці, не  може  бути
меншою семи і більшою 75.

Скорочення квот представництва в 8 разів (а з урахуванням неконституційності «партійних списків», які твердо гарантують власникам партій 50% голосів в радах – в 16 разів) просто нищить самоврядування під корінь!!

КД, Стаття 6: Наступні вибори народних депутатів України (до ВР) проводяться  за змішаною  мажоритарно-пропорційною  системою.

Але вже 2006 року вибори і в місцеві ради були здійснені виключно за закритими партійними списками… (100% слуги олігархії).

КД, Стаття 1:…В Україні діє принцип верховенства Права.

Першу статтю КД я переніс в кінець, щоб підвести підсумок, – «верховенство» якого права діє в узурпаторів.

3. Правовий стан власності і управління народною власністю.

Все шулерство в сфері права здійснювалося злочинцями для досягнення гіпермети – заволодіння власністю народу України і закріплення вічного паразитування.

Питання легітимності набуття прав на власність досить глибоко досліджені Ольгою Яремків, Ігорем Гурняком, Римою Білоцерківською, Святославом Грабовським та багатьма іншими правниками і економістами – патріотами України. Тільки об’єднавши всі ці напрацювання, ми можемо створити ясну теорію побудови держави національного солідаризму, сформулювати ясну мету і накреслити шлях до її досягнення.

«Конституція УРСР» 1989р Стаття 11.  Державна власність – спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать  основні  засоби  виробництва  в  промисловості, будівництві  і  сільському   господарстві,  засоби  транспорту   і зв'язку,  банки,  майно  організованих   державою    торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Як бачимо, у «виключній» власності народу те, що дане Богом.
Просто у «власності» – те, що надбано попередніми поколіннями.

К УРСР, Стаття 12.  …Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безплатне і безстрокове користування.

Не у власність – бо що дане Богом, належить усім і кожному!

ЗУ «Про власність» (м. Київ, 7 лютого 1991 р N 697-XII) 

Стаття 1. Національне багатство України - власність її народу 

1.                        Національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні  та  інші природні ресурси, що знаходяться в межах території  України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті,
зв'язку,  житловий  фонд,  будівлі  та споруди, фінансові ресурси, наукові  досягнення,  …є власністю народу України.

2. Національне багатство  України  забезпечує  право  кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання, на соціальний захист…і т.д.

Звертаю увагу на зміст п.2: Згодившись на приватизацію і легковажно поступившись своєю часткою національного багатства шулерам, ми втратили МАТЕРІАЛЬНІ гарантії державного соціального захисту і стали рабами. І процесс розпродажу продовжується!

Стаття 9. Об'єкти права виключної власності народу України

Земля, її надра, повітряний простір, водні та  інші  природні ресурси її континентального  шельфу  та  виключної  (морської) економічної зони є  об'єктами  права  виключної  власності  народу України.

Стаття 10. Здійснення народом України права виключної власності

1. Народ України як єдине джерело державної влади в республіці має право шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об'єктів, їх використання та охорони.

2. Народ України здійснює право власності на об'єкти, перелічені в статті 9 цього Закону, через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів.

Конституція України Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Звертаю увагу: В Конституції УРСР (Ст.11) природні об’єкти у виключній власності держави; відповідно земля не у власності,
а в користуванні колгоспів (Ст.12). В Законі України «Про власність» 1991р природні об’єкти у виключній власності народу (Ст9).

А тепер звертаю увагу на шулерство: В Конституції України та ст324 ЦК природні об’єкти вже не є виключною власністю народу України, «повітряний простір» замінено на абсурдне «атмосферне повітря» (вітер в полі), виключні права народу привласнили «органи влади» (згідно ст10 ЗУ «про власність» не було референдуму, яким би ми відмовились від своїх виключних прав на користь «органів»); Останнє речення першого абзацу ст13 ПОРОЖНЄ, бо «м?жі» для себе «органи» шулерськи познімали. В законодавстві УРСР межі були і знайшли слабкий відголосок в Декреті КМУ «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 року N 8-92: «збереження, ефективне використання і примноження державної власності»; в Законі України «Про власність» ст10 межею був референдум, а коли Закон переносили в Цивільний Кодекс – по дорозі «референдум» «загубили» натомість з’явився п3 ст326, яка дозволяє управляти держмайном кому передадуть за хабара…

ЦК Стаття 326. п3. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.{Статтю 326 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 185-V від 21.09.2006}

ЦК, Стаття 328. Підстави набуття права власності

1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

А тепер питання: Чи правомірні права власності олігархів? Хто відповідальний за цей конфліктний вузол? Як віднайти спосіб його розвязання, щоб уникнути кривавого конфлікту?

Такий вихід є: це перезаснування держави прийняттям Народної Конституції України на принципах національного солідаризму
з попередніми переговорами представників усіх соціальних груп.

Предметом переговорів може стати проект Народної Конституції України в редакційному варіанті «Асоціації «Хід»», а результатом переговорів – погоджений сторонами текст проекту Конституції, який має бути винесений на референдум з протоколом розбіжностей, де голосування окремих Констант (статей) має здійснюватися на альтернативній основі. Обговорення такого проекту має бути всестороннім і не менше ніж по 10 годин на на кожне питання протоколу розбіжностей.

В.Степаненко                              13.01.2015р

VІ.04.01.2013р ЛІДЕРУ ТА АКТИВІСТУ НАРОДНИХ РУХІВ
http://lelekanews.blogspot.com/2013/01/blog-post.html

Ми топчемо і ворогів, і друзів,
 О бідні йорики, всі на один копил.
 На цвинтарі розстріляних ілюзій
 Уже немає місця для могил...

Василь Симоненко

В умовах тотальної інформаційної війни, спрямованої на знищення українців, наш добрий, чесний, довірливий народ заблукав у м?році нав’язаних облудних стереотипів. Проти українця спрямовані освіта, культура, та і сама узурпована чужаками держава. Все наше традиційне – добре, мудре, світле, людяне підміняється чужим, нам категорично не властивим. І немає серед нас того, хто в тій, чи іншій мірі не попався би в пастки облудної пропаганди, і немає серед нас того, хто в тій, чи іншій мірі, не почував би себе обдуреним. Нас вороги занурили в м?рок інформаційної ночі і хаосу: в Україні ЗМІ – не наші, до того ж 201 політична партія, більше 300 тільки християнських конфесій і сект, які в переважній більшості спеціально створюються і очолюються ворожою агентурою… Окрім того, у кожного українця своя власна, приватна  правда… В умовах тотальної дезорієнтації і роз’єднання нас легко спрямували будувати чужу, не властиву і ворожу нам цивілізацію.

В цих умовах, людина, яка прагне очолити рух, спрямований на звільнення свого народу від поневолювачів, нагадує парашутиста, який темної ночі скинутий на ворожу територію. Щоб успішно виконати завдання, він повинен зорієнтуватися, де він реально знаходиться, де той кінечний пункт, якого треба дістатися, і обрати той шлях, який омине пастки і без втрат доведе до мети.

      І тут постають проблеми. Один тямущий математик може розрахувати траєкторію польоту на Місяць (йому це забезпечують наукові математичні знання); один талановитий композитор може створити безсмертний музичний шедевр (йому це забезпечує мистецький талант). Політику ж у нас ніхто не вважає ні за науку, ні за мистецтво. Тому у нас багато поверхових політиків, які вибудовують свою діяльність на вмонтованих чужинцями в їх мізки провокативних стереотипах. Ці «політики» неспроможні зорієнтуватися, де вони знаходяться, бо у них карта з нанесеними на неї чужинцями «липовими» орієнтирами; і з тої ж причини не можуть правильно визначити кінечну мету і безпечний шлях до неї. Таким чином, поверхові політики, навіть будучи щирими патріотами, стають авантюристами, бо не умисно спрямовують рух на марні жертви і цим сіють зневіру. Порівняйте духовний підйом людей часів Народного Руху (разом з прихильниками Рух налічував понад 5 млн. осіб), або підйом часів Помаранчевої революції – і теперішній стан, як результат недолугості і зрад національних лідерів.
     В результаті, ми отримали знавіснілу владу донецьких «проффесіоналів», які нас ефективно, зі знанням справи грабують. І грабують високопрофесійно, з випередженням часу, вішаючи на нас борги зарубіжних, ними ж розкрадених позик і творять закони для нових масштабних грабежів уже щоб «в законі». САМЕ ДЛЯ ЦЬОГО ВОНИ ПОСЛІДОВНО ЗГОРТАЮТЬ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: спочатку майже в 15 разів зменшено представництво народу в місцевих радах – грабіж; потім в Києві ліквідовані райради – грабіж; зараз готується укрупнення сільських районів і ліквідація сільських рад –  готується грабіж землі.

     Позбавившись окупаційної влади донецького криміналітету, ми опинимось в тій ситуації, яка була після війни з германським фашизмом. І навіть в гіршій! Огляньтесь навколо: ті ж самі зруйновані (без бомбардувань!) заводи, ферми, будинки в селах і цілі села, розбиті периферійні дороги, зубожіле, одягнені в «секонд» населення…

... Село неначе погоріло,
 Неначе люди подуріли,
 Самі на панщину ідуть
 І діточок своїх ведуть...   (Тарас Шевченко)

Закриті ж селища палаців з приватними парками і басейнами не є показниками зростання нашого добробуту, а навпаки – це промовисті показники процвітання мародерства загальнонародних надбань і нашого зубожіння.

 Це стан глибокої системної кризи, наближеної до катастрофи.

Катастрофа – це спричинені зовнішніми, чи внутрішніми чинниками такі руйнівні зміни системи, за яких її повернення до нормального функціонування за рахунок внутрішніх ресурсів – неможливе. (Якщо можливе – то це криза).

     Саме таку ситуацію отримає нова патріотична справді народна влада. Влада, яка не має права на помилку.

   Вихід зі стану глибокої кризи за рахунок залишків внутрішніх ресурсів затяжний і болючий. Для прискореного виходу з глибокої кризи необхідно мобілізувати всі внутрішні ресурси, а також залучити зовнішні – позики, інвестиції. І головна роль майбутньої патріотичної влади – створити умови для ефективного використання всіх наявних ресурсів, серед яких вирішальним має бути віра людей в правильність державного курсу, що в свою чергу, згенерує високий духовний підйом в суспільстві.

     Нам усім необхідно усвідомити, що люди так влаштовані, що хочуть мати все і одразу.

 Для того, щоб нейтралізувати такі нахили, необхідно максимально занурити громадян у справжнє самоврядування, яке лише і може змусити людей мислити громадськими категоріями і відповідно діяти, а не чекати, що «хтось» за них все зробить і «дасть».

СВОБОДА – це залежність свого життя від власних зусиль.

Власна відповідальність за прийняті рішення мимоволі буде змушувати враховувати реальні обставини і шукати оптимальні шляхи досягнення мети. А залежність результату від власних зусиль – найкращий генератор підйому духовного потенціалу.

 Замість покладати надії на «доброго царя», люди усвідомлять особисту провідну роль у вирішенні власних проблем, що і є по своїй суті головною метою діяльності держави.

Мій часе, не ошукайся,
 Мій часе, не помились!
 На всі галасливі гасла
 Довірливо не купись!
 Не вір переможним дзвонам,
 Допоки мовчить народ –
 Народу не треба тронів,
 Не треба йому нагород,
 Він вірою освятиться
 На попелі всіх утрат…
Ходімо копати криницю,
              Ходімо ростити сад.
Олена Матушек «Поема саду» (фінал). 

VІІ.ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ СОЛІДАРИЗМ
та його втілення в проекті Народної Конституції України.

Ернст Заграва в передмові до своєї роботи «Перспективи держави добробуту на прикладі Канади» говорить про солідаризм, його витоки і принципи наступне.

Цитата: «Українська політична думка протягом 20-го століття шукала альтернативи як більшовицькому комунізму, так і “справжньому” капіталізму. Тому самому капіталізму, від якого намагалися втікти не лише більшовики, але й лідери української революції – керівники Центральної Ради та Директорії.

Зрештою, офіційною ідеологією українських націоналістів (ОУН) став солідаризм. Його розвивали в своїх роботах теоретики українського націоналістичного руху М. Сціборський (псевдо – Рокош) та О. Бойдуник (псевдо – Боярський). Пізніше – Володимир-Юрій Данилів.

Українськім діячам не вдалося втілити свої ідеї у життя, але, як не дивно, світ, тим часом, прямував своєю дорогою і вибудував щось, що зветься ладом Держави Добробуту; і лад цей великою мірою нагадує їхні креслення.

Солідаризм шукає можливості гармонійного поєднання справедливості, демократії та прагматичної доцільності.

З одного боку підприємці та працівники всаджуються за стіл переговорів для спільного вирішення справедливої платні по всій певній галузі під арбітражем і гарантіями держави.

З іншого боку, держава шляхом перерозподілу прибутків перенапрявляє частину благ від тих, хто має, тим, хто не має.

Крім того, вона ж, шляхом певного втручання намагається вирівняти можливості сильних і слабких.

(безпроцентні позики бідним, безкоштовне навчання, примусове обмеження монополізму, обкладання прогресивним податком великих корпорацій та сприяння дрібному бізнесу, підтримка безкоштовної чи субсидованої охорони здоров'я, що надає бідним таки самі послуги як і багатим, регламентація найменшої платні, довжини робочого дня та тижня, довжини відпусток та таке інше, субсидіювання історично відсталих районів тощо).

Доцільність проводиться у життя шляхом пристосування до глобалізаційних процесів через організоване державою підвищення загальної конкурентоздатності вітчизняної економіки на світовій арені. Це досягається через державне субсидіювання перспективних галузей та окремих підприємств, через державну підтримку науки (особливо фундаментальної), та започаткуванням державою підприємств в галузях, що через свою капіталомісткість є не під силу приватному бізнесу, або з якоїсь причини не користуються його достатньою увагою, але є важливими для економіки.

Такі країни визнають права індивіда, але намагаються збалансувати їх з правами колективів.» (кінець цитати).

Наш Український національний солідаризм відрізняється від абстрактного солідаризму тим, що:

 – враховує сучасне становище нашого суспільства (стан економіки; офіційні конституційні засади держави та відхилення в їх дотриманні; менталітет, психологію українця та його очікування від держави; стан освіти, культури та їх спрямування, а також інше);
 – спрямований на відродження кращих національних традицій;
 – охоплює всі сфери буття народу і спрямовує їх на створення умов для реалізації економічної складової солідаризму.

Держава національного солідаризму може бути реалізована лише за дотримання наступних умов:

 – земля, надра, водні ресурси, повітряний простір над територією країни  належать всьому народу;
 – природні монополії (енергетика, залізничний транспорт), деякі стратегічні підприємства належать виключно державі;
 – для ефективного регулювання ринку та запобігання монополізму держава створює свої підприємства у всіх галузях економіки;
 – держава є незалежним арбітром у переговорах професійних спілок і об’єднань роботодавців при укладенні договору про тарифи, трудові і соціальні гарантії найманих працівників, а також виступає гарантом його дотримання сторонами.

Опираючись на власну економічну потугу, держава забезпечує свою незалежність від приватного капіталу і стає справді народною державою – строгою в дотриманні її людяних законів усіма, і доброю в піклуванні про свободу кожного громадянина.

Правові основи держави національного солідаризму закладені в першому розділі проекту  Народної Конституції України і системно та послідовно втілюються у всіх наступних її розділах.

Розділ 1. Національна ідея

Константа 1.1. В основу національної ідеї покладається будівництво національної держави, основними завданнями якої є:

– забезпечення умов вільного життя і рівних можливостей всебічного розвитку кожного її громадянина в міру його дарувань і власної наполегливості в здійсненні своїх прагнень;
– гармонізація економічних, соціальних і національних відносин в державі;
– захист території держави, своїх громадян та традиційного укладу життя українського народу від зовнішніх посягань.

Константа 1.4. Держава Україна будується на принципах національного солідаризму, гуманізму, єдності людини і природи, усвідомлення відповідальності людства за долю всієї планети.

1.4.1. Принцип національного солідаризму – кожен громадянин України, здійснюючи вільну діяльність в будь-якій сфері життя, забезпечуючи власні інтереси, сприяє позитивному розвиткові всього суспільства, і навпаки – діяльність суспільства (в особі держави), сприяє забезпеченню власних інтересів кожного громадянина і всебічного його розвитку.

1.4.2. Принцип гуманізму – захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і реалізацію своїх здібностей.

1.4.3. Принцип єдності людини і природи:

 – усвідомлення того, що природа не є меншовартосний об’єкт експлуатації, а має рівні з людиною права на буття;
 – усвідомлення того, що бездумна діяльність людини в природі обертається руйнівними наслідками.

Константа 1.5. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

.Ми цього прагнемо, і ми це зробимо

Володимир Степаненко, !                      9.06.2012р

Олена Матушек

Вони ще прийдуть, прийдуть, прийдуть,

Вони іще покличуть нас,

І всі свої нетлінні кривди

Обернуть на каральний час.

Обернуть золото – на попіл,

Обернуть попіл – на хрести,

І між рядів убитих потай

Примусять ті хрести нести.

Примусять бути, чути, бачить,

Примусять пережити знов

Безумні дні,

Безумні плачі,

Безумну безневинну кров.

Бо всі роки – допоки світла –

Допоки ми собі жили,

Вони – німі, безгласі свідки –

При нас невидимо були.

Все бачили. І не прощали.

І не простять уже повік,

Те, що прислужницьки мовчали,

Неправдам загубивши лік.

І – продавали,

Й продавались,

І все дощенту продали,

І з фарисеями братались,

І фарисеями були.

Так буде, як ніколи зроду,

Мов суд господній буде це:

Історія мого народу

Криваве підведе лице.