Конституційне зверенення про невідповідність Конституції
України положень Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних
громад” та законів України №79-VIII, №176-VIII про внесення змін до Бюджетного кодексу України
І. Просимо визнати Закон України «Про
добровільне обєднання територіальних громад» №157-VIII від 5 лютого 2015 р. таким,
що не відповідає Конституції України, Загальній декларації прав людини,
Європейській хартії місцевого самоврядування, іншим нормативно-правовим актам
та інтересам народу України, беручи до уваги нижчевикладене.
Згідно зі ст. 2, п.2 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад” (далі Закон) №157-15 від 05.02.2015 р. добровільне об’єднання здійснюється з дотриманням конституційності та законності, конституційності та законності; 2) добровільності; 3) економічної ефективності; 4) державної підтримки; 5) повсюдності місцевого самоврядування; 6) прозорості та відкритості; 7) відповідальності. Втім, сам Закон не передбачає реалізацію цих принципів належним чином, окремі положення цього Закону суперечать Конституції України, Загальній декларації прав людини, Європейській хартії місцевого самоврядування, іншим нормативно-правовим актам, зокрема:
1. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад” не дає визначення і чітких правових ознак, не конкретизує правосуб’єктність об’єднаної територіальної громади та її повноважень, механізму її реєстрації як правосуб’єктної одиниці. Таким чином незрозумілим та невизначеним є цивільно-правовий статус суб’єкта правовідносин «об’єднана територіальна громада», що вносить невизначеність у систему адміністративно-територіального устрою України, формує ризики нелегітимності функціонування цивільно-правової одиниці «об’єднана територіальна громада».
2. Передбачене Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» створення об’єднаних територіальних громад порушує інституційні основи місцевого самоврядування, зокрема ст. 140. Конституції України, якою визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Отже місцеве самоврядування є правом безпосередньо територіальних громад, а не їх об’єднань.
Також Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст. 2 визначає, що «місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами…», а не їх об’єднаннями.
Об’єднуючи територіальні громади і передаючи усі владні повноваження органам управління цим об’єднанням, територіальну громаду позбавляють права на місцеве самоврядування та статусу суб’єкта місцевого самоврядування, що суперечить Конституції України, Європейській хартії місцевого самоврядування.
3. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад” вводить додаткову адміністративно-територіальну одиницю – об’єднану територіальну громаду, не передбачену Конституцією України.
У ст 133. Конституції конкретизовано, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
Також ст. 5. Закону України «Про місцеве самоврядування» визначає, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
4. Тобто адміністративно-територіальної одиниці «об’єднана територіальна громада» як складової адміністративно-територіального устрою України та системи місцевого самоврядування не передбачено Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування» та іншими засадничими нормативно-правовими актами. Відповідно введення адміністративно-територіальної одиниці є антиконституційним, оскільки порушує конституційний устрій України.
5. Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» територіальні громади позбавлено належного їм за Конституцією права на місцеве самоврядування. Це право належить винятково територіальним громадам, а не їх об’єднанням, що чітко задекларовано ст. 140 Конституції України (Ст.140.)
Згідно зі ст. 2, п.2 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад” (далі Закон) №157-15 від 05.02.2015 р. добровільне об’єднання здійснюється з дотриманням конституційності та законності, конституційності та законності; 2) добровільності; 3) економічної ефективності; 4) державної підтримки; 5) повсюдності місцевого самоврядування; 6) прозорості та відкритості; 7) відповідальності. Втім, сам Закон не передбачає реалізацію цих принципів належним чином, окремі положення цього Закону суперечать Конституції України, Загальній декларації прав людини, Європейській хартії місцевого самоврядування, іншим нормативно-правовим актам, зокрема:
1. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад” не дає визначення і чітких правових ознак, не конкретизує правосуб’єктність об’єднаної територіальної громади та її повноважень, механізму її реєстрації як правосуб’єктної одиниці. Таким чином незрозумілим та невизначеним є цивільно-правовий статус суб’єкта правовідносин «об’єднана територіальна громада», що вносить невизначеність у систему адміністративно-територіального устрою України, формує ризики нелегітимності функціонування цивільно-правової одиниці «об’єднана територіальна громада».
2. Передбачене Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» створення об’єднаних територіальних громад порушує інституційні основи місцевого самоврядування, зокрема ст. 140. Конституції України, якою визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Отже місцеве самоврядування є правом безпосередньо територіальних громад, а не їх об’єднань.
Також Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст. 2 визначає, що «місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами…», а не їх об’єднаннями.
Об’єднуючи територіальні громади і передаючи усі владні повноваження органам управління цим об’єднанням, територіальну громаду позбавляють права на місцеве самоврядування та статусу суб’єкта місцевого самоврядування, що суперечить Конституції України, Європейській хартії місцевого самоврядування.
3. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад” вводить додаткову адміністративно-територіальну одиницю – об’єднану територіальну громаду, не передбачену Конституцією України.
У ст 133. Конституції конкретизовано, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
Також ст. 5. Закону України «Про місцеве самоврядування» визначає, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
4. Тобто адміністративно-територіальної одиниці «об’єднана територіальна громада» як складової адміністративно-територіального устрою України та системи місцевого самоврядування не передбачено Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування» та іншими засадничими нормативно-правовими актами. Відповідно введення адміністративно-територіальної одиниці є антиконституційним, оскільки порушує конституційний устрій України.
5. Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» територіальні громади позбавлено належного їм за Конституцією права на місцеве самоврядування. Це право належить винятково територіальним громадам, а не їх об’єднанням, що чітко задекларовано ст. 140 Конституції України (Ст.140.)
Андрій Любич ·
Голова правління у ГО "Інститут фінансів та права"
Cитуація ускладнилась тим, що після прийняття закону України від 05.02.2015 № 157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних громад», Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII вніс зміни до Бюджетного кодексу України у частині міжбюджетних відносин у доходах загальних фондів місцевих бюджетів, а отже змінив монетарну вартість планових нетрансфертних надходжень до загальних фондів бюджетів.
Як відомо, основу територіального устрою на другому рівні (у районах) становлять міста районного значення, села та селища, в яких є представницькі органи місцевого самоврядування.
Як бачимо, найбільше в результаті прийняття Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII, що став джерелом нестабільності, постраждали:
1) загальні фонди бюджетів адміністративно-територіальних одиниць третього рівня адміністративно-територіального устрою, частина яких у ПДФО зменшилась з 25% до 15%, а в ренті за користування корисними копалинами загальнодержавного значення зменшилась з 50% до 25%,
2) загальні фонди бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів, що втратили всю частку ПДФО, отримавши або перспективу щодо трансфертів з районних бюджетів, або ж перспективи повернення 60%-ї частки ПДФО шляхом добровільного об’єднання територіальних громад, або ж отримувати акцизний податок з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Голова правління у ГО "Інститут фінансів та права"
Cитуація ускладнилась тим, що після прийняття закону України від 05.02.2015 № 157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних громад», Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII вніс зміни до Бюджетного кодексу України у частині міжбюджетних відносин у доходах загальних фондів місцевих бюджетів, а отже змінив монетарну вартість планових нетрансфертних надходжень до загальних фондів бюджетів.
Як відомо, основу територіального устрою на другому рівні (у районах) становлять міста районного значення, села та селища, в яких є представницькі органи місцевого самоврядування.
Як бачимо, найбільше в результаті прийняття Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII, що став джерелом нестабільності, постраждали:
1) загальні фонди бюджетів адміністративно-територіальних одиниць третього рівня адміністративно-територіального устрою, частина яких у ПДФО зменшилась з 25% до 15%, а в ренті за користування корисними копалинами загальнодержавного значення зменшилась з 50% до 25%,
2) загальні фонди бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів, що втратили всю частку ПДФО, отримавши або перспективу щодо трансфертів з районних бюджетів, або ж перспективи повернення 60%-ї частки ПДФО шляхом добровільного об’єднання територіальних громад, або ж отримувати акцизний податок з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Таким чином, шляхом позбавлення міст районного
значення, сел та селищ 25%-ї частки у податку на доходи фізичних осіб (ПДФО)
було загострено вибір цими територіальними громадами між:
1) неприйняттям того, що райони в області є сталими об’єднаннями територіальних громад на другому рівні адміністративно-територіального устрою (розпорядження КМУ № 333-р) та об’єднанням у «квазірайони» всередині районів та можливістю повернути частки у ПДФО на рівні з містами обласного значення та районами, у розмірі 60%, шляхом добровільного об’єднання у територіальні громади,
2) стимулюванням розвитку трирівневих міжбюджетних відносин на рівні обласні ради – ради міст обласного значення та районні ради (частини 2 та 3 статті 93 Бюджетного кодексу України), районні ради – ради міст районного значення, сіл та селищ (частина 1 статті 93 Бюджетного кодексу України).
1) неприйняттям того, що райони в області є сталими об’єднаннями територіальних громад на другому рівні адміністративно-територіального устрою (розпорядження КМУ № 333-р) та об’єднанням у «квазірайони» всередині районів та можливістю повернути частки у ПДФО на рівні з містами обласного значення та районами, у розмірі 60%, шляхом добровільного об’єднання у територіальні громади,
2) стимулюванням розвитку трирівневих міжбюджетних відносин на рівні обласні ради – ради міст обласного значення та районні ради (частини 2 та 3 статті 93 Бюджетного кодексу України), районні ради – ради міст районного значення, сіл та селищ (частина 1 статті 93 Бюджетного кодексу України).
Думаю, що така інформація стане у пригоді!
НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ ДЛЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Матеріали за посиланням http://auc.org.ua/.../navchalni-posibniki-dlya-organiv
Матеріали за посиланням http://auc.org.ua/.../navchalni-posibniki-dlya-organiv
Немає коментарів:
Дописати коментар