Громада на сторожі Конституції: ЧАС АКТИВНИХ ДІЙ!

Підвищення тарифів на послуги, розкрадання бюджету, незаконне знесення чи встановлення мафів, літні майданчики для кафе як привілей для обраних, ділянки “колишнім”регіоналам в межах міста та порожні балачки про місця під забудову чи для фермерства для учасників АТО, розподіл комунального майна між “своïми”…

Спостерігаючи за цими дійствами не один львів’янин, кам’янчанин чи інший житель тисяч сіл та міст України з обуренням виступав на громадських слуханнях, які зрештою закінчувались нічим, виходив на мітинги чи на промовисті флеш-моби, які знову ж таки переважно перетворювались на шоу одного чи кількох політиків, додаючи останнім голоси на виборах, а жителям міста чи села – невдоволення власною нездатністю вирішити хоча б кілька надважливих питань.

Зрозуміло, що у такій ситуації деякі з учасників українських Майданів зацікавились: а як місцеве самоврядування відбувається в інших державах? Пануючий там підхід: максимальне залучення члена громади у процес прийняття управлінського рішення. Це реалізується або через проведення загальних зборів громади, де рішення приймається голосуванням руками (громади-гемайнде у німецькомовних кантонах Швейцаріï, громади Бранденбурга та Шлезвіг-Гольштайна у Німеччині, невеликі мунісіпіо-громади згідно з режимом відкритоï ради в Іспаніï, пленуми та асамблеï у сьогоднішній Босніï і навіть громади – підприємства у Перу), голосування урнами (комуни Франціï), електронний референдум (Естонія). Загальні правила цієï практики прописані в Європейській хартіï місцевого самоврядування. Зокрема, визначено, що життєдіяльність територіальноï громади регулюється конституцією та статутом. Законами держави можна лише розширити повноваження територіальноï громади, зазначене у конституціï. Там ж наголошено: територіальна громада може створювати адміністративні структури, які вважає за потрібне.

У 1997 році цю Хартію було ратифіковано Верховною Радою Украïни, але у сфальшованому перекладі тексту з англійськоï мови підмінено права територіальних громад правами органів місцевого самоврядування, вилучено Статут як інструмент громади. Важливо, що оригіналу самої Хартії іншими мовами, ніж англійська та французька просто не існує. Тому депутати ратифіковували саме оригінал, а не сфальшований переклад українською. Це важливо, оскільки, якщо громада позбавлена права, а її орган діє в рамках закону, то зрештою і депутати як представники громади з часом опиняються на другорядних ролях за спиною органів державної влади. Додаймо всевладність олігархії та попадання в представники громад (від рівня району) виключно через партійні списки і отримуємо повну централізацію всупереч будь-якій з моделей управління на теренах Європи.

Додамо до цього важливий факт: у всіх державах ЄС територіальна громада – юридична особа. Іноді громади просто ідентифікують як публічні корпораціï. У нас немає настільки чіткого зазначення цього статусу, але згідно з Конституцією та Цивільним кодексом кожна украïнська громада є суб’єктом публічних відносин і є власником землі, лісу, водних об’єктів, природних ресурсів, комунального майна (власником в Украïні згідно з Цивільним кодексом може бути лише особа!),а тому теж має бути юридичноюособою публічного права. На відміну від цього європейського механізму, в Україні продовжується процес олігархізаціï рад (представницьких органів), який, наприклад, у Швейцаріï успішно закінчився … ще на початку 19-го століття.

Майдан вчергове довів, що украïнська нація на відміну від своïх східних сусідів є європейською нацією і прагне до застосування свого конституційного права безпосереднього управління. Ще до Євромайдану в умовах надзвичайного тиску змогли реалізувати своє право безпосереднього управління близько 50 украïнських громад. Сьогодні таких громад вже вдвічі більше. Село Руда на Кам’янеччині рішенням загальних зборів зупинило вирубку лісу, поклало край незаконному використанню коштів за непереоформлені паï. Добротвір перевів спілкування громади та ахметівськоï ДТЕК у русло діалогу. Врадіïвка на Миколаïвщині захистила громадян, які вимушено зруйнували приміщення бандитського осередку у райвідділі міліціï. Іванків на Киïвщині успішно протидіє будівництву ТЕС на радіоактивній деревині (“суди” тривають і надалі, хоч ніби режиму Януковича вже й немає), а громада Сівки-Войнилівськоï сказала однозначне ні екологічно неприйнятному будівництву незаконноï свиноферми Даноші. Громади Молодаво та Мирогощі не дали відібрати регіоналам рідну землю: після акціонування та приватизаціï у селян кількох сіл не залишилося б ні клаптя рідноï землі. Зараз там очікується розпаювання землі. Чайківка на Житомирщині відстояла свою землю та річки від знищення видобутком титану підприємствами Фірташа (щоправда, теперішній голова ОДА пропонує робити те ж саме китайцям). А на загальні збори у Гуляйполі прийшли не необхідні для легітимності 50%+1, а близько 80% жителів.

Деякі громади вже працюють над майбутнім: переробкою органічних відходів з виробленням електроенергіï, домовляються з інвестором про перехід на органічне землеробство, купують в складчину техніку, зарибнюють ставки, відновлюють старі колгоспні сади. Деякі у постійній війні з так званими сільськими та селищними депутатами – “футбольними командами”, що воліли б за краще ділити майно громади між собою чи вигідно продати місцевому олігарху, деякі – у конструктивній співпраці з кращою частиною депутатського корпусу. Стає зрозумілим, чому на сході Украïни юридичні особи – сільські ради чи юридичні особи – райвідділи міліціï із засновниками – фізичними особами, що зазначно у свідоцтві про реєстрацію …. запросто змінюють господаря чи державу, не маючи жодного живого зв’язку з територіальною громадою. Але громади не здаються, збори відбуваються все частіше, члени громади вчаться бути співвласниками, справжніми громадянами і поступово перемагають.

У цій ситуаціï досить дивно читати проект змін до Конституціï, в кожному рядку якого свідомо нівелюється конституційне право громад самостійно вирішувати питання місцевого значення і залишається таке право виключно за невідомо чиїми органами. Дивно, бо певні українські партії чомусь вважають доречним переписувати Конституцію Украïни за російським зразком. Це ж саме стосується і так званоï урядової робочоï групи та майже повністю відродженого органу адміністраціï Януковича – Конституційноï асамблеï. Вибачте, “конституційної комісії”. Навіщо змінювати в умовах окупаціï абсолютно нормальну європейську конституцію? Якщо громада – територія, то хто власник? Навіщо державі безконтрольні префекти? Навіщо створювати нові можливості для сепаратизму?! Чому органи місцевого самоврядування вже не мають бути створені тергромадами? Невже українське село заслужило собі принизливого статусу з російського федерального законодавства – “посєлєнія”?! Згадаймо 1962 рік. З 30500 сіл дві третіх зробили неперспективними. І відповідні наслідки: закрито майже 5 тис. середніх загальноосвітніх шкіл, 500 дільничних лікарень, 601 бібліотеку, 596 клубів … Село з 1964 по 1975 р. покинули 3,4 млн. чоловік. Навіщо з громади творити територію? Можливо, як проговорюються деякі міністри, аж надто «пече когось україська земля»?!

І що це за монополія партій на місцевих виборах, коли громадянин, що набрав більшість голосів, не стає депутатом, бо партія, що його висунула, не заслужила на довіру?! Це ж грубе порушення наших конституційних прав!

Згадуючи розрекламовану у вітчизняних ЗМІ “децентралізацію” зазначимо, що більшість держав ЄС на укрупнення не пішли. З польського досвіду: вийти з об’єднаної гміни фактично неможливо. З фінського: маючи 1- 3 депутатів захистити село від екологічної катастрофи фактично неможливо. З швейцарського: укрупнення плодить корупцію. Ну а Франція, Іспанія, Чехія від укрупнення відмовились категорично.
Кілька штрихів вітчизняного досвіду. За украïнським законодавством у загальних зборах можна брати участь як безпосередньо, так і через громадського представника, чиï повноваження підтверджені протоколом. Прагнемо поєднання фізичного спілкування громадського представника з осередком осіб, які делегують йому голос на одні збори для вирішення лише позначених у протоколі зустрічі питань, з роботою в рамках електронноï платформи, де працюватимуть комісіï, комітети, йтиме обговорення поставлених питань до голосування, а також відбуватиметься саме голосування громадських представників. Необхідно досягнути участі у процесі більшості. Інакше це не громада, а всього лиш об’єднання громадських активістів. Ліна Костенко стверджує: “лідери потрібні ледарям”.

Час повертатися до своïх традицій.

Не існує питань місцевого значення, які громада не контролюватиме. Не існує порушень прав та інтересів громади, які громада не зможе зупинити. Не існуватиме рішень представницького органу, які б громада не змогла б відмінити.

Ігор Гурняк, доцент ЛНУ ім. І. Франка, координатор виконкому ради голів конституційних тергромад України

http://terhromady.info/hromada-na-storozhi-konstytutsii-chas-aktyvnykh-diy/