Визначення системи місцевого самоврядування та її
елементів є досить складним, оскільки саме поняття місцевого самоврядування, як
було вказано раніше, може розглядатися в різних площинах. Оскільки за сучасного
стану справ в Україні кожна з цих площин-аспектів виражається у певних формах,
то в процесі опису системи українського місцевого самоврядування необхідно
враховувати всі ці аспекти.
Певної складності додає і законодавець, формулюючи в
ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», що система місцевого
самоврядування включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду,
сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної,
міської ради, районні та обласні ради, органи самоорганізації населення. Але із
самого поняття місцевого самоврядування, яке дає нам Закон «Про місцеве
самоврядування», випливає, що це не тільки право, а й реальна здатність громади
самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого
самоврядування вирішувати питання місцевого значення. А цю здатність громада
може самостійно реалізувати тільки використовуючи різноманітні форми
безпосереднього народовладдя. Тому законодавче визначення системи місцевого
самоврядування є неповним і може розглядатися тільки як система суб’єктів
місцевого самоврядування, або, як зазначається в деякій навчальній літературі,
як система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані.
Згідно зі ст.5 Конституції народ здійснює свою владу
безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Таким чином, закріплюються дві основні групи форм реалізації народовладдя:
форми безпосереднього і опосередкованого народовладдя. Аналогічним чином
визначаються ці форми на місцевому рівні.
Отже, система місцевого самоврядування може бути
розглянута у двох аспектах. Потрібно розрізняти систему форм здійснення
місцевого самоврядування і систему суб’єктів місцевого самоврядування.
Систему форм здійснення місцевого самоврядування
складають:
1. Форми безпосередньої демократії, які
використовуються в системі місцевого самоврядування. До них відносяться:
– місцевий референдум – форма вирішення територіальною
громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення;
– місцеві вибори – вибори депутатів відповідної
місцевої ради та сільських, селищних, міських голів;
– загальні збори громадян – збори всіх або частини
жителів територіальної громади за місцем проживання для вирішення питань
місцевого значення;
– місцеві ініціативи – пропозиція членів громади про
обов’язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання,
віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої
ініціативи визначається радою або статутом громади. Внесена місцева ініціатива
підлягає обов’зковому розгляду на відкритому засідання ради за участю членів ініціативної
групи;
– громадські слухання – це заслуховування не рідше
одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого
самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися
пропозиції з питань місцевого значення;
– організація і участь в мітингах, походах,
демонстраціях, пікетуваннях на місцевому рівні;
– участь населення у роботі органів місцевого
самоврядування на добровільних засадах (в якості експертів, спеціалістів,
консультантів, громадських контролерів).
2. Форми представницької демократії, які
використовуються в системі місцевого самоврядування – це представницькі органи
місцевого самоврядування, місцеві голови, органи самоорганізації населення, які
обираються населенням і через діяльність яких громадяни можуть впливати на
здійснення місцевого самоврядування на підвідомчій території.
Зупинимося тепер більш детально на характеристиці
деяких елементів системи форм безпосередньої демократії на місцевому рівні.
Місцевий референдум є найвищою нормативною формою
безпосереднього волевиявлення територіальної громади щодо вирішення питань
місцевого значення. Його організація і проведення поки що регламентується
Законом України «Про всеукраїнський та місцеві рефередуми» від 03.07.1991 р.
№1286-XI , хоча він і значно застарів.
Відповідно до чинного законодавства, місцевий
референдум може проводитися з питань місцевого значення, якими можуть бути,
наприклад, прийняття, зміна чи скасування рішень з питань, що відносяться до
відання місцевого самоврядування, прийняття актів, які визначають зміст рішень
рад та їх виконавчих органів. Що стосується питань найменування,
перенайменування населених пунктів, створення і ліквідації районів,
встановлення і зміни кордонів районів і міст, віднесення населених пунктів до
категорії міст, то згідно з Конституцією ці питання віднесені до компетенції
Верховної Ради України, хоч вони обов’язково вирішуються з урахуванням думки
населення відповідної громади (наприклад, шляхом проведення консультативного
референдуму).
Предметом місцевого референдуму не можуть бути
питання, віднесені законом до відання органів державної влади.
У місцевому референдумі мають право брати участь
громадяни України, які досягли віку 18 років і постійно проживають на території
відповідної громади. Не мають права голосу недієздатні. Підготовка і проведення
місцевого референдуму здійснюється за рахунок місцевого бюджету.
Можна виділити декілька стадій референдного процесу:
1) призначення місцевого референдуму; 2) підготовка і проведення місцевого референдуму;
3) голосування і визначення підсумків референдуму; 4) опублікування і введення
в дію рішень, ухвалених місцевим референдумом.
На першій стадії відбувається утворення ініціативних
груп, їх реєстрація і збирання підписів, а також прийняття рішення про
призначення місцевого референдуму. Ініціативна група сільського, селищного,
міського референдуму утворюється на зборах за участю не менш 50, а обласного чи
районного референдуму – не менш 200 громадян. Не пізніш як за 10 днів до
проведення зборів їх ініціатори повинні письмово повідомити місцевого голову чи
голову ради.
Перед початком зборів здійснюється реєстрація
учасників, складається їх список, обирається голова і секретар зборів.
Пропозиція щодо проведення референдуму схвалюється більшістю учасників зборів,
затверджується формулювання питань, які пропонується винести на місцевий
референдум і обирається ініціативна група, яка складається не менш ніж із 10
осіб. Про проведення зборів складається протокол.
Ініціативна група місцевого референдуму реєструється
сільським, селищним, міським головою, головою обласної, районної, районної у
місті ради, для чого подаються відповідні документи – список учасників зборів,
протокол зборів, точне формулювання питання місцевого референдуму, список
членів ініціативної групи. Голова реєструє ініціативну групу і видає свідоцтво
про реєстрацію, після чого протягом одного місяця група здійснює збирання
підписів за проведення місцевого референдуму. Після завершення цієї роботи
ініціативна група складає підсумковий протокол і передає підписні листи голові,
який у 15-денний строк організує проведення перевірки документів та підбиття
підсумків збирання підписів, про що складається відповідний акт. Акт підписує
голова і представники ініціативної групи, після чого питання про проведення
місцевого референдуму виноситься на розгляд сесії ради.
Місцевий референдум призначає представницький орган
місцевого самоврядування на вимогу, підписану 1/10 частиною громадян, які
постійно проживають на відповідній території і мають право брати участь у
референдумі. Рада визначає дату проведення, назву проекту рішення чи зміст
питання, що виноситься на місцевий референдум і про це оголошується в місцевих
засобах масової інформації.
На підготовчій стадії відповідними радами або головами
утворюються дільниці з кількістю від 20 до 3000 громадян, а також обласні,
районні, міські, сільські, селищні комісії з референдуму і дільничні комісії.
Сільські, селищні, міські голови чи голови обласних, районних, районних у місті
рад забезпечують складання списків громадян, які мають право брати участь у
місцевому референдумі й передають списки дільничним комісіям, у яких громадяни
можуть ознайомитися зі списком та перевірити правильність його складання.
Зміст і форма бюлетеня для голосування встановлюється
місцевою радою і вручається дільничним комісіям. Голосування відбувається з 7
до 20 год. Результати підрахунку голосів розглядаються на засіданні дільничної
комісії, заносяться до протоколу і направляються відповідно до обласної,
районної, міської, районної в місті, сільської, селищної, міської комісії з
референдуму, яка визнає результати місцевого референдуму.
Проект рішення вважається ухваленим, якщо за нього
було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у
місцевому референдумі. Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в
ньому взяло участь менше ½ громадян, внесених у списки для голосування. Якщо ж
під час проведення референдуму були допущені грубі порушення закону, відповідна
місцева рада в 15-денний строк може призначити повторний місцевий референдум.
Повідомлення про результат місцевого референдуму публікується не пізніше як на
10 день після його проведення.
Рішення, ухвалене місцевим референдумом, виступає
основним актом локальної нормотворчості громади, який дозволяє їй брати пряму
участь в управлінні місцевими справами, не потребує затвердження посадовими
особами чи органами місцевого самоврядування і є обов’язковим для виконання на
відповідній території.
Однією із найважливіших складових частин системи
місцевого самоврядування виступають загальні збори громадян. Закон «Про місцеве
самоврядування в Україні» підкреслює, що порядок проведення таких зборів
визначається законом та статутом територіальної громади. Однак, такий Закон ще
не прийнято і тому при реалізації цієї форми демократії керуються Положенням
про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженим
постановою Верховної Ради України № 3748-XII від 17.12.1993 р.
Збори скликаються в міру необхідності, але не менше
одного разу на рік за місцем проживання громадян села, селища, мікрорайону,
житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку для обговорення найважливіших
питань місцевого значення. У їх роботі мають право брати участь громадяни з 18
років, що постійно проживають на відповідній території, депутати місцевих рад,
представники державних органів, трудових колективів, об’єднань громадян.
На основі аналізу Положення можна виділити декілька
видів зборів громадян:
1. Загальні збори всіх громадян, що проживають на
відповідній території і мають право брати участь у виборах (є правомочним при
наявності більше 1/2 громадян).
2. Збори або конференція представників громадян
відповідних територіальних утворень (є правомочним при наявності не менше 2/3
представників) – скликається у випадку, якщо скликання загальних зборів
пов’язане з організаційними труднощами. Представники обираються на загальних
зборах або визначаються органами самоорганізації населення.
Збори скликаються головою ради або виконавчим
комітетом, органами самоорганізації населення, а також за пропозицією не менше
1/3 від загальної кількості жителів, ради, постійної комісії ради, трудового
колективу, об’єднання громадян. Якщо збори скликаються органами самоорганізації
населення, вони повинні повідомити про це раді або її виконкому, які надають допомогу
в підготовці й проведенні зборів. Рішення про скликання зборів доводиться до
відома жителів не пізніше ніж за 7 днів до дня проведення з указівкою часу,
місця, порядку денного.
Збори відкривають і ведуть голова ради, його
заступник, а якщо збори скликані за рішенням органу самоорганізації населення –
його керівник. Для ведення зборів може обиратися президія зборів, секретар для
ведення протоколу і лічильна комісія.
За результатами обговорення питань збори приймають
більшістю голосів присутніх рішення, які втілюються в життя місцевими головами,
радами, виконкомами, органами самоорганізації громадян.
До компетенції зборів відносяться різноманітні
питання, серед яких найбільш важливими є обговорення проектів рішень місцевих
рад із найважливіших питаннь місцевого життя, внесення пропозицій з питань
порядку денного сесії місцевих рад, питання про внесення на розгляд місцевих
рад пропозицій щодо проведення місцевого референдуму, інформування населення
про прийняті органами місцевого самоврядування рішення, про законодавство
України з питань, що торкаються інтересів громадян та ін.
Громадські слухання, які також є формою безпосередньої
участі територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення,
відбуваються у формі зустрічей її членів з депутатами місцевої ради та
посадовими особами місцевого самоврядування. Пропозиції, які вносяться за
результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами
місцевого самоврядування. Порядок організації, періодичність і терміни їх
проведення не визначені законодавчо і повинні бути закріплені статутом громади.
В ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»
закріплена система суб’єктів місцевого самоврядування, серед яких залежно від
значимості й впливу на здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування
умовно можна виділити декілька рівнів, первинним з яких є територіальна громада
села, селища, міста як основний носій функцій і повноважень місцевого
самоврядування.
Її складають жителі, об’єднані постійним проживанням у
межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними
одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний
адміністративний центр. Причому таке об’єднання територіальних громад сусідніх
сіл відбувається за рішенням місцевих референдумів, яке є наданням згоди на
створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного
бюджету і комунального майна.
Чинним законодавством України не передбачено
функціонування обласних і районних територіальних громад, оскільки критерієм
об’єднання громадян у територіальну громаду є не просто
адміністративно-територіальна одиниця, а населений пункт. Іншими словами,
територіальна громада являє собою колектив громадян за місцем проживання,
об’єднаних спільною зацікавленістю в оптимальному вирішенні суспільних проблем
в межах населеного пункту. Що стосується територіальних громад районів у
містах, то законодавець допускає їх самостійне існування, про що свідчить,
наприклад, п.5 ст.6 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» («у містах з
районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб’єкти права
власності») чи п.4 ст.16 вказаного акта.
Територіальна громада є особливим суб’єктом місцевого
самоврядування, поєднуючи в собі одночасно як функції низової
адміністративно-територіальної одиниці, так і функції носія місцевого
самоврядування, інституту місцевої влади. Вона виконує важливі суспільні
функції з метою задоволення колективних потреб та захисту законних прав та
інтересів громадян.
Необхідно зазначити, що, оскільки членами
територіальної громади є всі жителі населенного пункту, які мають різний
правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), то і
обсяг їх правосуб’єктності як членів територіальних спільнот є різним, оскільки
іноземці та особи без громадянства не мають активного і пасивного виборчого
права на території громади, не можуть брати участь у місцевому референдумі та
загальних зборах громадян.
Другий рівень системи складають органи місцевого
самоврядування – сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх
створення) ради та їх виконавчі органи, а також районні й обласні ради та
сільський, селищний, міський голова. До третього рівня належать органи
самоорганізації населення. Більш детально особливості цих суб’єктів будуть
розглянуті у наступному розділі.
У підсумку, систему місцевого самоврядування можна
визначити як сукупність суб’єктів і форм здійснення місцевого самоврядування,
через які населення територіальної громади реалізує надані їй функції і
повноваження.
Немає коментарів:
Дописати коментар