- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

понеділок, 25 квітня 2016 р.

Право власності на землю територіальних громад

(Стаття. 83. Земельного кодексу України)

1. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, е комунальною власністю.
2. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування
3. Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.
(Статтю 83 доповнено новою частиною згідно із Законом № 5245- VI від 06.09.2012)
4. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;
ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;'
д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;
е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.
5. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:
а) передачі їм земель державної власності;
б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;
в) прийняття спадщини;
г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом
6. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону.
(Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-ІУвід 08.02.2006)
(Стаття 83 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 997- У від 27 квітня 2007року)
(Стаття 83 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1708-VI від 05.11.2009, Законом № 5245- VI від 06.09.2012)
До ч. 1. Тривалим час норма коментованої частини, як і положення щодо комунальної власності на землю ст. 142 Конституції України, залишалися декларацією. Утворення земель комунальної власності передбачалося шляхом розмежування земель державної власності на державну та комунальну. ЗУ "Про розмежування земель державної та комунальної власності" зрушити з місця процедуру розмежування земель не вдалося.
Станом на 1 січня 2010 по всій Україні було прийнято 2214 рішень про розмежування земель на площу 3520,2 тис. гектарів. Замовлено 422 проекти землеустрою щодо розмежування земель на площу 1434,4 тис. гектарів. Розроблено та затверджено 57 проектів землеустрою на площу 173,1 тис. гектарів250. Проте навіть у випадку затвердження проекту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності право комунальної власності на землю виникнути не могло через відсутність форми державних актів на право комунальної власності на землю - див. ст.ст. 125,126 ЗКУ, ст. 14 нечинного нині ЗУ "Про розмежування земель державної та комунальної власності").
Після змін, внесених ЗУ від 05,03.2009 № 1066-VI, стало можливим набуття права комунальної власності при набутті земельних ділянок у комунальну власність за цивільно-правовими угодами (правочинами), наприклад, при викупі земельних ділянок у комунальну власність для суспільних потреб (див. ст. 126 ЗК України).
Після набуття чинності Законом № 5245- VI від 06.09.2012 останнім передбачено принцип автоматичного розмежування земель державної та комунальної власності нормою закону.
Відтепер землі комунальної власності існують. Залишається лише питання доцільності розробки великої частини документації, про яку йшлося вище, а так само фінансування цього недешевого процесу.
До ч. 2. При застосуванні коментованої норми слід звертати увагу на ряд обставин. По-перше, велика кількість населених пунктів не мають встановлених меж, межі багатьох населених пунктів були встановлені ще за часів СРСР, є застарілими та не відповідають сучасному стану землекористування.
По-друге, є земельні ділянки, які не підпадають під класифікацію, наведену у п. "а" коментованої частини (земельні ділянки дипломатичних представництв, землі колективної власності тощо).
Пункт "б" фактично поширює на землі комунальної власності правило, закріплене у ст. 120 ЗКУ щодо слідування права на земельну ділянку за правом на будівлю, споруду. Слід звернути увагу, що такими будівлями чи спорудами можуть бути лише ті, які у встановленому законом порядку віднесені до об'єктів нерухомості.
До ч. 3. Норма ч. 3 не встановлює процедури передачі земельних ділянок, а так само не фіксує факту їх передачі з настанням певних обставин. Тому вона може тлумачитись лише як така, що повинна стимулювати процедуру передачі земельних ділянок з державної власності до комунальної шляхом ухвалення відповідних рішень. Разом із цим, відповідальності за її невиконання, а так само строку прийняття таких рішень закон не містить.
Норма не конкретизує, як розуміти "передбачається використати". На наш погляд, такий намір для формалізації його наявності повинен бути зафіксований у формі визначеного документа. Виду та змісту такого документа норма не конкретизує, а тому під ним можна розуміти як містобудівну документацію, так і проектну.
До ч. 4. У коментованій частині перераховуються певні землі комунальної власності, котрі не можуть передаватись у приватну власність.
Також ст. 28 ЗУ "Про поховання та похоронну справу" від 10.07.2003 дещо дублює наведену норму і передбачає, що " [з] емлі, на яких розташовані поховання, є об'єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації...".
Втім, положення коментованої норми можуть бути легко "обійдені" шляхом попередньої зміни цільового призначення (режиму) земельних ділянок, передавати які у приватну власність заборонено.
Відзначимо невдале, на наш погляд, формулювання п."д" коментованої частини, де йдеться про "штучно створені" земельні ділянки. В силу низки обставин можна стверджувати, що ініціатори законопроекту, яким відповідне положення було внесене до ЗКУ, під "штучним створенням" мали на увазі намив і т.п. дії. Між тим, земельна ділянка як об'єкт права створюється не шляхом якихось маніпуляцій із земною поверхнею, а шляхом вчинення юридично значимих дій, які ніяк на стан земної поверхні не впливають - шляхом реєстрації права на земельну ділянку при її формуванні або зміні цільового призначення (якщо ділянку зі зміненим цільовим призначенням розглядати як нову). Тому намив не створює земельної ділянки - вона існує і у вигляді водопокритої ділянки дна водойми. Вважаємо, що з урахуванням найбільш ймовірної мети закону, яким запроваджене коментоване положення, його слід розуміти як таке, що забороняє посилатися на незаконну зміну рельєфу земельної ділянки як на підставу зміни її правового режиму (виведення з категорії земель водного фонду). До ч. 5.
До пункту "а". Щодо правового регулювання передачі до комунальної власності земель державної власності див, ст. 117 ЗКУ та коментар до неї.
До пункту "б". Щодо відчуження земельних ділянок у комунальну власність з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб див. ст.ст. 146,147 ЗКУ та коментар до них.
До пункту "в". Щодо прийняття земельних ділянок у спадщину див. ст. 131 ЗКУ та коментар до неї.
До пункту "г". Щодо придбання земельних ділянок у комунальну власність за цивільно-правовими угодами див. главу 20 "Продаж земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів" ЗКУ та коментар до неї.
До пункту "г". До "інших підстав, передбачених законам", на наш погляд, можна віднести визнання земельних ділянок відумерлою спадщиною. Відповідно до ч. 3 ст. 1277 ЦКУ, " [с] падщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини". Практика визнання спадщини відумерлою в Україні вже існує. На наш погляд, в описаному випадку документом, що посвідчує право комунальної власності, є безпосередньо рішення суду. Автори виходять із того, що у даному конкретному випадку право виникає ще до його державної реєстрації (див. ст. 125 ЗКУ та коментар до неї).
До пункту "г-1". Земельна ділянка - це не річ, яка "створюється", як стіл чи навіть будівля шляхом якихось маніпуляцій із речовиною, матеріалами тощо. Земельна ділянка як об'єкт права формується шляхом юридичної значимих "ідеальних" дій, а саме - шляхом реєстрації її як об'єкта права у державному земельному кадастрі (див. ст.ст. 79,125 ЗКУ та коментар до них). Тому ні намив, ні забудова (що, очевидно, мали на увазі автори законопроекту, яким було внесено коментований пункт), суворо кажучи, не створюють земельної ділянки. Якщо ж тлумачити коментовану норму відповідно до задуму її творців (створення земельної ділянки розглядати як певну зміну рельєфу існуючої ділянки), тлумачення приведе до суперечності із ст. 41 Конституції України, яка допускає конфіскацію (а саме це фактично передбачає коментована норма) "виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом".
Сказане дозволяє зробити висновок: коментований пункт реалізований бути не може за жодного варіанту тлумачення.
До ч. 6. Щодо суб'єктів, які розпоряджаються землями спільної власності територіальних громад, та порядку розпорядження, див. коментар до п."б" ст. 80 ЗКУ.
Варто пам'ятати, що об'єднання земель комунальної власності у спільну власність залежатиме виключно від бажання та волевиявлення відповідних територіальних громад (органів місцевого самоврядування, що їх представляють).


Немає коментарів:

Дописати коментар

- КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - Стаття 5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. -
- Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 19. Конституції України -

НАЙЦІКАВІШЕ В БЛОЗІ